АнєчкаLB - Більше, ніж альстромерії. Менше, ніж скріпки, АнєчкаLB

 – Наприклад, тому, що ми цю людину не любимо. Ось, із нею добре, а не любимо. Хіба так не буває?

 – Цього я вам не скажу. Я не знаю, що таке «любимо».

 – А мені здається, що правильна людина – не та, в яку закоханий, а та, поруч із якою закоханий у себе.

Як захопливо спостерігати за іншою людиною! За її манерами, звичками, ходою, поставою, рухами тіла. Вона зовсім не така, як ти. До себе звик. Себе збоку не бачиш. А в іншого все, здається, по-іншому і точно не так, як у тебе.

Пейперкліп під час ранкової зустрічі нишком розглядала свого супутника. Його очі кольору весняного неба. І їй так було цікаво дізнатися, яка на дотик його щетина. Супутники зупинилися біля пересувного фургона з рибними закусками.

 – Може, ви зголодніли? Хочете скуштувати який-небудь делікатес?

 – Я не їм те, що колись було живим. Вибачте. Але дякуюза пропозицію.

 – Спробуйте. Риба корисна.

 – В мені, може, теж є щось корисне. Ви і мене з’їсте? Живу істоту вбили тільки тому, що хтось вирішив, що в ній є щось корисне. Я цього не розумію. Тобто скоро в живих залишаться тільки шкідливі створіння? Так? А хороших і «корисних» просто з’їдять?

 – Я не знаю, що вам на це відповісти, – зніяковів Бастьєн.

 – Просто скажіть, що ми вип’ємо по стаканчику збитого парою молока.

 – Скажу.

 – А ще скажіть, що не будете їсти живих істот.

 – Ну, хоч щось же в мені має залишитися зловісного!

 – Ви доставляєте зрізані квіти. Цього злочину вже більш ніж достатньо.

Співрозмовник розсміявся і відчинив перед супутницею двері кондитерської крамниці. Вони знайшли вільний столик і зручно влаштувалися на диванчиках приємного кольору.

 – А ну ж бо я покажу вас своєму містечку. Ви йому сподобаєтеся. Може й воно вам. Там є місце, від якого ви точно будете в захваті. Але я більш ніж упевнений, що ви засмутитеся, – молодий чоловік відкусив шматок вершкового торта, люб’язно принесеного офіціантом. 

 – Цікава пропозиція.

 – Поїхали. Це недалеко. Дорогою я відповідатиму на ваші запитання.

 – Чому ви вирішили, що я хочу їх вам ставити?

 – Щоб краще пізнати іншу людину, потрібно ставити запитання і отримувати на них відповіді. Чи не так?

Після закінчення смачної трапези, супутники повернулися до квіткового магазину і сіли у фургон.

 – Ну, чекаю запитань, – нагадав водій, коли авто рушило в дорогу. 

 – Гаразд. Мені цікаво знати, що це за малюнки на вашій руці. Чому вони там і що вони означають?

 – У мене є друг. Щоправда, зараз він живе досить далеко. Але ми намагаємося зустрічатися. За можливості. Так-от. Він серйозно цікавиться індіанською культурою. Вірить у всілякі там талісмани та інші сумнівні речі. Колись давно він намалював малюнок і попросив, щоб його перенесли на моє тіло, невтомно запевняючи мене про обереги, мудрість і силу духу. Я погодився. Але не тому що я в це повірив, а тому що він дуже цього хотів. І тепер, дивлячись на цей візерунок, я бачу не символи і знаки, а його бажання вберегти мене, його занепокоєння, його турботу, його ставлення і його найкращі наміри.

 – Неймовірно.

 – Давайте, тепер я спробую. Яку із рис вашого характеру ви вважаєте найбільш незвичайною?

 – Терпимість, напевно. Не знаю звідки в мені стільки сил терпіти саму ж себе. Таку.

 – Мені б теж дуже хотілося знати причини вашої нелогічної поведінки. Знаєте, є люди самодостатні. Їм добре наодинці з собою. Їм комфортно. Вони розвиваються і ростуть, не витрачаючи ресурсів на спілкування із зовнішнім світом. Вони закопані глибоко в собі і їм від цього тільки краще. Інша річ – ваш приклад. Ви не добровільно закрилися від світу, а замкнули себе проти волі ззовні. Вам погано там. Вам страшно. Але ви чомусь продовжуєте тримати свої двері на замку, насильно утримуючи себе всередині. Як це пояснити?

 – Якщо це ваше запитання, то воно не в чергу.

 – Ні. Це просто думки вголос. Я хочу розгадати цей ребус. І випустити вас, нарешті, з вашої в’язниці в дивовижний світ.

 – Навряд чи у вас це вийде. Тепер я? Якби ви могли в собі щось змінити, що б це було?

 – Я не хотів би себе змінювати. Я досить хороший варіант самого себе. Мені комфортно із собою таким, яким я є сьогодні. Я щасливий тут і зараз. Я задоволений відчуттям, що я на своєму місці. Я не маю думок про те, що потрібно кудись бігти, щось змінювати, кимось ставати. Я в злагоді з собою і навколишнім світом. Тепер моя черга. Що в собі вам подобається найбільше?

 – Не можу відповісти. Я, на відміну від вас, зовсім не подобаюся самій собі.

 – Подивіться, будь ласка, у дзеркало, – попросив співрозмовник.

 – І що там? – занепокоїлася Пейперкліп, критично розглядаючи своє відображення у дзеркалі заднього виду.

 – Ви знаєте ще якусь людину з такими самими рисами обличчя?