Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Інше » Записано на кістках. Друге розслідування, Саймон Бекетт 📚 - Українською

Саймон Бекетт - Записано на кістках. Друге розслідування, Саймон Бекетт

31
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Записано на кістках. Друге розслідування" автора Саймон Бекетт. Жанр книги: Інше.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 90
Перейти на сторінку:
суворої, неземної краси, заливаючи дорогу сріблястим світлом. Настрій поліпшився, коли я рушив у дорогу. «Зрештою, не так уже й погано». Щойно я про це подумав, хмари знову закрили місяць, і світло раптово зникло.

Цілковита темрява вразила мене. Я жив за містом і думав, що знаю, якою темною може бути ніч. Але тут усе було інакше, не так, як у моєму попередньому досвіді. Руна — крихітний острів, розташований за багато миль від великої землі, навколо — ані міста, ані містечка, яке б відбивало далеке світло. Я подивився вгору, сподіваючись побачити в небі хоч якісь ознаки світла. Нічого. Хмарний покрив гасив будь-який проблиск зірок чи місяця, немов груба ковдра.

Я озирнувся, сподіваючись побачити хоча б обнадійливий силует «фольксваґена». Але темрява стояла абсолютна. Лише звук моїх кроків доводив, що я рухаюся. «Це лише темрява. Вона тобі не зашкодить». Якщо я не збився з дороги, немає про що хвилюватися. Рано чи пізно дорога приведе мене назад у селище.

Попри це, коли я знову почав рухатися, моя впевненість падала з кожним кроком. Лляв крижаний дощ, вітер видував усе тепло з мого тіла, я майже оглух і осліп.

Але не настільки оглух, щоб не почути гуркоту позаду на дорозі.

Я обернувся, серце калатало. Не було видно нічого, крім темряви. «Напевно, просто вівця, або щось вітром надуло. Або клятий Страканів собацюра». Повернувшись спиною до шуму, я знову пішов. Усі мої відчуття були зосереджені на тому, що могло бути там, за мною, я все ще напружував слух, коли раптом зробив крок у порожнечу.

Я полетів уперед, змахнувши руками, і з усього розмаху врізався в землю. Покотився вниз, втративши будь-яке відчуття неба і землі. Груба трава дряпала обличчя. Нарешті все різко зупинилося.

Ошелешений і відкритий всім вітрам, я лежав горілиць у багнистій траві, а дощ періщив мені в обличчя. Я знав, що сталося. Не усвідомлюючи цього, я зійшов із середини дороги та впав з узбіччя в кювет. «Ідіот!» Почав підводитися й закричав: ліве плече пронизав біль.

Коли вщухло до тупого болю, я знову обережно поворухнув рукою. Біль відновився: не такий, як раніше, але настільки сильний, що я голосно застогнав.

Принаймні не чутно скрипу кістки. Я сподівався, що це означає, що нічого не зламано. Проковтнувши жовч, яка піднялася до горла, я незграбно помацав плече іншою рукою. Навіть через пальто відчув, що щось не так у суглобі. Там, де не мало бути, виявилася опуклість, а коли я обвів її контур пальцями, мене накрила жахлива хвиля нудоти.

Я вивихнув плече. Дуже сильно.

Наказав собі не панікувати. «Дихай глибоко. Роби крок за кроком». Знав: щоб знову користуватися рукою, суглоб доведеться повернути на місце. Я потягнувся ­іншою рукою, наскільки зміг дістати, і відчув, промацуючи пальцями, де голівка плечової кістки вискочила з гнізда. Передихнув, скрегочучи зубами, а потім штовх­нув. Від болю мало не втратив свідомість. Заволав так, що іскри з очей посипалися. Коли вони зникли, я знову лежав на спині. Обличчям стікали піт і дощ. Хотілося блювати. Спазм ущух, але я тремтів від слабкості й болю.

Більше я не мацав плече. Я знав, що суглоб так і не став на місце. Рука невпинно пульсувала, біль у кістці струменів від основи черепа вниз, аж до кисті. Я зібрав слабкі сили докупи й знову сів. Повільно підвівся — голова пішла обертом. Про те, щоб йти пішки до селища, тепер не було й мови. Мені доведеться спробувати знайти машину та сісти там, сподіваючись, що Фрейзер або Дункан рано чи пізно спробують мене розшукати.

Підійматися на слизьке узбіччя було важко. Я нічого не бачив і міг лише однією рукою підтягуватися на схил. Довелося відпочивати. Плече боліло дедалі сильніше. Я подумав, чи не порвані зв’язки, але викинув цю думку з голови. Якби й так, нічого з цим я зараз не вдію. Коли схил почав вирівнюватися, я був увесь спітнілий і виснажений. Підтягнувся останні кілька футів і випростався на слабких, мов водою наллятих, ногах. Полегшення від того, що вдалося повернутися нагору, витіснило все інше. Але потім я зрозумів, що щось не так.

Дороги не було.

Полегшення зникло. Я ступив ще кілька обережних кроків, щоразу сподіваючись відчути під черевиками асфальт. Але там була лише дернина і болотиста, нерівна земля. Очевидно, падіння дезорієнтувало мене більше, ніж я думав. Замість того щоб піднятися на дорогу, я продирався крізь ще одну купину трави.

Я змусив себе зберігати спокій. Треба було зробити лише одне. Дорога мала бути навпроти мене. Потрібно лише повернутися, а потім піднятися з іншого боку.

Я спустився багнистим схилом, проїхавшись останні кілька футів на спині. Мацав навколо, намагаючись знайти схил, з якого впав. Знайти так і не зміг. «Ну ж бо, він має бути тут». Але місцевість унизу не відповідала такій чіткій логіці. У темряві це був лабіринт горбів і ярів. Блукаючи наосліп, я не міг дізнатися, куди він веде.

Я знав, що не міг опинитися далеко від дороги, але й не міг визначити, де вона. Я підвів очі, сподіваючись побачити проблиски зірок. Але земля й небо злилися в одну непроглядну пітьму.

Вітер і дощ рвали мене на всі боки, ніби намагаючись ще більше заплутати. Я тремтів від шоку й від холоду. Попри те що мав водонепроникне пальто, я знав, що можу впасти в гіпотермію, якщо не знайду притулок. «Ну ж бо, думай! Куди йти?» Я ухвалив рішення й почав рухатися. Навіть якщо це був неправильний напрямок, зусилля допомагали зігрітися. Залишатися на місці зараз було для мене рівноцінно смерті.

Це було важко. Замість землі була зрадлива суміш вересу й трави, я міг підвернути або зламати щиколотку на кожному кроці. Я замовк, коли щось зашелестіло поблизу, намагаючись почути, що це, крізь поривчастий вітер і дощ на моєму капюшоні. Але не бачив нічого, крім темряви. Серце калатало. «Нічого. Просто вівця».

Але навіть намагаючись переконати себе, я пригадував гуркіт, який почув позаду на дорозі. Я знав, що поводився ірраціонально, що навіть якби тут був хтось інший, ця людина не змогла б побачити мене — так само, як я не зміг би побачити її. Не допомогло. Я заблукав, поранений, і темрява вивільнила всі примітивні страхи, які денне світло та сучасний світ дозволили нам поховати.

Тепер їх нічого не приховувало.

Я ішов далі. Дернина під ногами ставала мокрішою, горбків більшало, я набрів на торф’яне болото. Зуби цокотіли, я шумно хлюпав крізь багнюку. Чи то стало холодніше, чи то, попри всі мої зусилля, падала моя внутрішня температура.

Мабуть, те й те.

Плече горіло, пронизуючи мене білим жаром на кожному кроці. Я втратив відчуття часу, швидко втомлювався й ставав неуважним від утоми. Збоку долинув ще один шум — щось ворушилося в траві. Я повернувся на звук і впав. Жахливий біль спалахнув в травмованому плечі, бо на нього припала вся моя вага.

1 ... 21 22 23 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Записано на кістках. Друге розслідування, Саймон Бекетт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Записано на кістках. Друге розслідування, Саймон Бекетт"