Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

За цей короткий проміжок часу Ріель вдалося-таки посадити до себе на коліна драконицю, давши їй можливість з цікавістю розглядати різнокольорові книжки. Маль повернулася до алхіміка в півоберта, щоб краще її чути. І тільки Ронал не змінив зручного для нього положення. Навіть навпаки, він спробував закинути ноги на стіл, але засуджуючий погляд Маль переконав його не робити цього.

- Ось, це має нам допомогти. - Зоряна відкрила книгу, почавши читати. - Тут говориться, що впадаючи в стан афекту дракон стає неврівноваженим і може виплескувати з себе просто величезні потоки енергії, які згодом можуть покалічити чи навіть убити оточуючих, попутно витягнувши  з них всю енергію.

Малятко-дракон уважно стежило за читанням алхіміка, ніби розуміла про що йдеться. А в голові Ріель прозвучало – «Треба буде це запам'ятати!» Аліка за раз перевернула кілька сторінок.

- О! А тут говориться, що всі королі можуть пам'ятати свої минулі життя. Саме завдяки навичкам минулого королева Нітрил користувалася досить потужними заклинаннями та бойовими прийомами.

Усі різко повернули голови у бік дівчинки-дракона. Та, зрозумівши, що від неї хочуть, знизала плечима і розвела руки в сторони, ніби кажучи: «А я, ніби, тут ні до чого. Я такого не пам'ятаю.» Тоді Аліка продовжила – Але більшу частину всіх знань вона отримала від трьох вчителів – стражів.

Лія перевела погляд на фукуроу, примруживши очі і пильно спостерігаючи за нею. Від такої уваги з боку спадкоємиці дівчині хотілося одночасно заверещати від щастя та провалитися під землю. Аліка здригнулася, проковтнувши слину від хвилювання. Маля вгамувалася і спокійно вмостилася на колінах Ріель. Лія розслабилася, не відчувши від алхіміка погрози. Вона вирівняла спину так само, як і господиня будинку, давши їй зрозуміти, що ставиться до неї довірливіше. Це ще більше ввело Аліку у захват. Вона набралася впевненості і сама змогла трохи розслабитись.

 - Так-так-так, а звідси докладніше. Якщо у королеви Нітрил були вчителі, то вони й нам зможуть допомогти. – Відволікла ельфійка алхіміка від безмовного діалогу з драконицею.

 - Згодна. – Кивнула головою фукуроу та перевернула сторінку книги. На її звороті всі побачили малюнок масивного чорно-синього перевертня з помаранчевими пазурами і яскравими лимонними очима. Два передніх шаблеподібні ікла стирчали вістрями до землі, а за ними розташовувалися менші ікла, які дивилися в небо. На загривку росла справжня левова грива синьо-чорного кольору, яка покривала як шию, так і частину спини лікана.

 - Котта! – Закричала Ігніс, залізши на стіл. Від такого вереску Ронал аж підстрибнув на стільці, прокинувшись.

- Лія, не можна так робити, злізь! - Одразу вигукнула Ріель, намагаючись зняти драконицю зі столу.

 - Котта! - Верещала малеча, вчепившись у книгу. - Котта! Котта!

- Схоже, пані Лія пам'ятає його. - Аліка уважно подивилася на драконицю, наче прочитавши її думки.

- Як так? - Здивувалася Маль, допомагаючи Ріель відчепити дівчинку від книги.

 - Тут написано, що цей перевертень був одним із вчителів Нітрил, наближеним до неї. А Котта – його ім'я.