Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

6 Розділ: Пожежа

- Вчителі також були вартовими кожного короля. Вони повинні були всіляко допомагати королю з будь-якими проблемами, підтримувати та захищати у критичні моменти його життя. Найстарший із них живе на землях звіроподібних у вулкані під назвою «Володар вогню». Ім'я йому Магума. Це демон-напівбог бойових мистецтв і ковальства. – Продовжувала розповідати алхімік, повністю заспокоївшись.

 - У вулкані? Який постійно вивергається? Ми згоримо живцем швидше, ніж дістанемося туди! – Білошкіра ельфійка не вірила своїм вухам. Маль у житті ніколи не бачила справжнього вулкана. Лише в дитинстві чула вона розповіді дорослих про вогняні гори, які вивергали полум'я, немов справжні дракони! Допитливий розум і дитяча фантазія зіграли злий жарт над ельфійкою, створивши вулкани для неї неймовірно страшними монстрами. І тепер їй належить не тільки знайти цього монстра, а й забратися в нього! Страшнішу пригоду Маль і уявити не могла.

 - Маль права, це великий ризик. Про інших вартових є щось? - Ронал зацікавлено повернувся у бік алхіміка, відкривши обидва ока і зігнувши ноги в колінах.

- На жаль, ні. Інші втекли після смерті Нітрил. Де вони зараз, навіть у літописах не написано. Можливо, цей Магума може знати. – Аліка закрила книгу, засмучено похитавши головою.

- Тоді рушимо до «Володаря вогню». - Не моргнувши оком сказала Ріель, вкотре посадивши малу спокійно на своїх колінах.

- Я з тобою, Ріель. Давно хотілося вулкан хоч оком побачити. А то півжиття прожив поряд, а одні історії тільки й чув! Маль, а Маль? - Грайливо промовив ім'я ельфійки перевертень, повернувшись до скам'янілої лучниці.

 - Так? Що? - Маль повернулася із задумливого заціпеніння. - Я з вами. Як же інакше? За вами нагляд потрібен, а то королеву взагалі загубите по дорозі! - Примруживши невдоволено очі і повернувшись до Ронала, вимовила лучниця. Маль вміло приховала своє хвилювання.

- Чому це? - Вмить наїжачився перевертень, нахилившись вперед.

 - Та тому, що якби не її луска, то вона згоріла б ще в печі у Гредхарда! - Ельфійка схрестила руки і, випроставши витончену спинку, відвернулася від лікана.

 - Гей! Я взагалі першим помітив її пропажу! - Підхопившись зі стільця, прокричав перевертень.

- Але це саме я перша побігла діставати пані з печі! - Крикнула Маль і вперлася чолом у лоб перевертня.

 - Ха-ха-ха-ха! - Розреготалася Ріель.

- Як? Що? Ви діставали її з печі? Хіба дракони з'являються на світ від жару печі? – Здивувалася алхімік.

Маль і Ронал, продовжуючи впиратися один в одного головами, повернулися до фукуроу.

- Та, ні ж! Вона там їла булки!

- Які булки? - Прокричала у відповідь алхімік. Ріель стежила за цією тирадою і сміялася так, що текли сльози. А маленька Лія їй вторила, при цьому облизуючи пальчики і прицмокуючи, наче згадуючи солодкий смак ароматних булок. Алхімік глянула на драконицю, яка зображала поїдання випічки, та теж розсміялася.

- З корицею! - Відповіли їй Маль та Ронал.

 - Міледі! Міледі! – Перервав їх крик з-за дверей зали. Всі повернули голову у той бік.

 - Ну, що там знову? - Роздратовано вигукнув Ронал.

 - Це мій помічник, Фан де Міскіс. Йому, мабуть, знову кошмари наснилися, ха-ха. - Витираючи тильною стороною долоні сльози від сміху, сказала Аліка Зоряна.

Двері різко відчинилися, і в зал вбіг маленький зелений гоблін у білій сорочці, маленькому солом'яному капелюшку, штанях на жовтих підтяжках і садових чобітках, з очима, витріщеними від жаху. Він пробіг поряд зі столом, зупинившись біля ніг фукуроу. Гоблін зняв із себе капелюшок. Відхекавшись, випалив:

- Міледі, біда!

 - Що трапилося, де Міскіс? - Здивовано запитала Аліка.

- Пішов я, значить, у сад квіти поливати і побачив у вечірній тиші, як великий загін демонів їде сюди верхи. Попереду всіх їде однорукий генерал! - Затрясся гоблін, як лист на вітру Його очі почали бігати сюди-туди, а спина обливатися холодним потом.

- Мабуть, це Арагол. Пси привели його сюди! - Стрепенулась Маль, схопившись за свій лук.

Ситуація різко змінилася. З обличь героїв зникли посмішки, страх і паніка заполонила всіх. Ріель притиснула дитину до себе, дивлячись то на Ронала, то на Маль. Перевертень наїжачився і подивився у вікно. Сам для себе наголосив, що це не варіант, адже воно дивилося на ворота маєтку.

 - Він вже ту-у-у-т! – Заверещав гоблін. Притиснувши капелюшок, він втік у невідомому напрямку. Зовні почулися фанфари і скрегіт металу, який прогинався під натиском демонічних створінь.

 - Маль, Ронал, Ріель, швидко спустіться вниз, зверніть праворуч і спускайтеся в підвал, а я поки відволічу їх.

Не встигли мандрівники заперечити щось алхіміку, як та зникла. Наступної миті вона з'явилася на ганку маєтку. Десятки смолоскипів горіли в темряві, освітлюючи дорогу, як сонце вдень. Яскраві очі демонів виблискували рубінами. З пащ коней, як із розтоплених печей, валила пара. Вперед виїхав демон у золотій броні, у шоломі-черепі з пір'ям фенікса на маківці та з могутнім мечем у піхвах. Його кінь акуратно і легко ступав уперед, похитуючи своєю головою і скидаючи з себе неслухняні бурі локони гриви. Поводдя сяяли сріблом, бард виблискував іскрами, натертий до блиску, а нові підкови цокали, ударяючись при кожному кроці об дорогу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍