Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

- Ой, що це я? Вибачте мене великодушно за мою поведінку. - Притиснувши долоні до рота протараторила алхімік злякано. - Завжди хотілося побачити дракона наживо... Ви, мабуть, втомилися, ходімо до будинку! – Аліка стала підніматися сходами до дверей – «Навіщо, навіщо, навіщо ти це зробила? Ти її налякала, дурепа! А-а-а-… скільки книжки не читай, а я ніяк не можу навчитися стримувати свої емоції… Так, давай ще раз. Цього разу в тебе точно все вийде!» Алхімік обсмикнула сукню і пафосно відчинивши двері, гордо увійшла до будинку. Ріель погладила малу по голові та взяла її на руки, пішла слідом. Ронал так само не забарився. Перевертень повів носом, принюхавшись до нового запаху іншого будинку, і сказав:

 - Чим довше я живу, тим більше чудиків зустрічаю! Світ за стіною і справді усіяний сюрпризами!

Ельфійка ж не поспішала підніматися до будинку. Вона затиснула хвору руку правою долонею і потроху пускала в хід магію. Зелене сяйво обволокло поранення, яке спричиняло ельфійці страшний біль. Розірвані тканини поступово почали зростатися.

Ронал обернувся, подивившись на застиглу ельфійку.

- Гей, вухата! Ти там ідеш чи як?

Маль грізно подивилася на хлопця. Вона швидко піднялася сходами до дверей, де стояв перевертень, і тицьнула йому пальцями в очі.

 - Сволота! - Заскулив перевертень, закривши обличчя руками. Він спробував навздогін ударити ельфійку ногою під зад, але схибив.

- Ще раз назвеш мене вухатою, пристрелю на місці! – Пригрозила Маль. Вона ефектно перекинула своє довге срібне волосся через плече і граційно увійшла до будівлі. Ронал протер очі і пошепки додав:

- Красива, а кусається болючіше за ведмедя, ой... - Хлопець почухав потилицю і відчинивши двері, пішов за рештою.

Будинок алхіміка був незвичайним і по праву заслужив таку назву. По усіх предметах в особняку, стінах і колонах, які підтримували дах, були нанесені руни, старовинні символи та алхімічні кола. Герої йшли головною залою зі здивованими обличчями. Піднявшись ще одними сходами на другий поверх, гості опинилися в меншій залі. Чотири височенні колони оточували стіл, підтримуючи масивні дерев'яні балки, на яких всіли три люстри з запаленими на кожній з них дванадцятьма свічками. На кожній колоні був випалений один і той самий символ. Як виявилось, цей символ запалював і гасив свічки на люстрах. Всюди, де тільки можна, лежали гори книжок. Просто незліченна їх кількість. У різнокольорових обкладинках, великі та маленькі, товсті та не дуже. Уся ця картина вражала своїми обсягами, адже кожну з цих книг Аліка прочитала від А до Я всього за цей день, чекаючи на приїзд королеви Ігніс.

Дуже давно цей будинок дістався батькам Аліки одразу після того, як Скаїр зробив їх своїми рабами. Вони дуже боялися Скаїра, тому зі страхом у грудях просиджували ночі в бібліотеці, шукаючи відповіді на хвилюючі демона питання, а їхня маленька дочка постійно була поруч. Аліці дуже рідко вдавалося застати батьків без роботи і в хорошому настрої. Усіма її друзями були големи-няньки, створені її батьками, які, по суті, замінювали маленькій дитині останніх. Раз на кілька місяців геніальна дівчинка могла порадіти з того, що її мама прочитає їй книжку перед сном, а батько погладить по голові, відірвавшись на секунду від роботи. Старші фукуроу скрупульозно наносили руни на всі ці стіни, що оточували їх. На всі поверхні, які могли б згодом не тільки допомогти їхній дочці, а й захистити від лап Скаїра. Вони цим намагалися висловити свою любов, яку не могли дати їй відкрито. Тому для Аліки її будинок був не просто місцем для проживання, він був сховищем чарівних моментів, рідкісних щасливих посмішок та теплих обіймів. І навіть проживаючи вже сотню років на самоті, вона все ще продовжувала відчувати любов та турботу батьків.

Від нестачі спілкування з будь-яким соціумом, алхімік і реагувала так буйно на гостей. Адже це були реальні живі створіння за ці сто років, які, як вона сподівалася, зможуть приділити їй трохи своєї уваги, не намагаючись сховатися якнайшвидше.

Алхімік сіла за стіл, розсадивши довкола себе гостей. Ронал відразу задрімав, одним вухом прислухаючись до розмови.

 - Вибачте ще раз за безлад. - Сказала фукуроу, струшуючи зі столу забруднені ляпками папери і крихти, що залишилися від нещодавньої обідньої трапези. Дівчина вирівнялася, склавши руки в замок, поклала їх на стіл і продовжила: - Думаю, ви вже знаєте все про моє темне минуле, і тому так просто не повірите моїм словам. Але я запевняю вас, що лише хочу допомогти її величності в розвитку. - Приклавши ліву руку до грудей, сказала алхімік.

- Ти маєш рацію, нам багато поганого доводилося чути про тебе. Але твої вчинки говорять про інше. Драконів немає, бібліотек із давніми літописами теж. Вони були знищені. Ось чому нам потрібна твоя допомога. Адже ніхто краще за тебе не знає драконів та їх здібностей. - Відповіла Маль, сяючими очима розглядаючи книги і свитки, які знаходилися в приміщенні. Їй згадався той час, коли вона була молодша, і як її дуже тягло до всього таємного і старовинного. Свитки, книги та різні письмена були для неї справжніми скарбами, якими вона із захопленням зачитувалася вечорами.

Ріель же весь час намагалася посадити Лію, яка повзла до стелажів по поверхні столу. Мабуть, драконицю приваблювали різнокольорові книги, а також величезне сіре перо, яке стирчало з чорнильниці.

- Велике дякую! - Радісно вимовила дівчина, розправивши крила. Помітивши замішання в очах гостей, алхімік кашлянула в руку, повернувши собі самовладання. - У цій залі я зібрала всі книги, які можуть допомогти нам з королевою. - Пафосно вимовила Аліка та розхвилювалась з новою силою. Щоб заспокоїти себе, вона почала ритися в найближчій стопці. Знайшовши те, що їй потрібно, вона зітхнула і відчула себе більш спокійною. В руках алхімік тримала зелену середніх розмірів книгу, яка мала обрамлені золотими пластинами краї, а посередині обкладинки красувався напис на давньо-драконьому - Dardscas mathuri aego - Літопис минулих королів.