Сніжний Василіск - Я виткав тебе з власного безсоння, Сніжний Василіск

- Зрозуміло. - Притуляюся чолом до столу, переплітаючи пальці над головою. Змішані відчуття — приємно, що до помутніння розуму хотів саме моєї крові, але пече, що все ж любить жінок. Хоча тут би я посперечався. Але, хто знає, може це був єдиний раз, коли він піддався пориву, і зараз шкодує. - То ти тоді просто від смаку крові так збудився? Чи є шанс, що це б сталося й за інших умов?

- Я не знаю. З чоловіками раніше цього не траплялося. Скоріш за все, ні. Навряд чи. Не знаю. - Відкидається на спинку сидіння. - Давай поки залишимо усе, як було. - Не бачу його обличчя, але, мабуть, вигляд напружений. А може, трохи роздратований. Зітхаю, притискаючи долоні до голови, у грудях щось боляче стискається. Залишити усе, як було, наче нічого між нами не трапилось. А я вже собі навигадував, намріяв. Наївний. Повірив, що мені з ним щось світить. Якщо ще виявиться, що це у нього був якийсь збій і він знову може пити чию завгодно кров, це взагалі буде фіаско. - Кай?

- Добре.

- Пробач, що засмутив.

- Нічого, я в порядку.

- Кава замерзла.

- Я знаю. Давно сидимо, треба йти вже, мабуть.

- Буквально замерзла. І примерзла до столу. 

- Га? - Піднімаю голову, і бачу, що залишки напоїв перетворилися на кригу, посуд і стіл вкрилися тонким шаром криги з морозним малюнком. - Трясця. Трохи задумався. Таке буває, коли емоції не контролюю. - Зітхаю і змушую кригу тріснути, відламую шматочки й складаю в посуд, щоб не танули на столі. 

- Стілець примерз до підлоги. 

- Тільки й можу, що проблеми створювати. - Бурчу собі під ніс, підриваю тонкий шар льоду на ніжках стільця й він розлітається по кахелю дрібнесенькими уламками. Розтане за хвилину.

- Не звинувачуй себе. - Накриває мою руку холодною долонею. Дотик ніжний, і від цього ще гірше. 

- Не треба було ні на що сподіватися, тоді б не засмучувався. Сам винен. Намагатимусь тобі не дошкуляти. 

- Тільки не уникай мене через це, добре?

- Я, може, і хотів би, та не зможу, коли ти увесь час перед очима. - Видихаю тужливо. - Навіть коли їх заплющую.

Вночі ледве заснув. Намагався не накручувати себе з приводу нашої розмови, але безуспішно. Врешті решт знову поліз у галерею передивлятися фото й відео. Уникати його в мене б довго не вийшло, я ж і дня не протягну, щоб не подивитися в ці заворожуючі очі. Ну не приваблюють його чоловіки, і що? Кінець світу на цьому? Якби я не спитав, спав би спокійно. Він мені потрібен. Я не зможу від нього відчепитися. Хоч як друг, хоч як ходяча вечеря, хоч як вільні вуха на випадок, коли йому треба буде виговоритися, як провідник по академії, моральна підтримка, піддослідний для експериментів — як хто завгодно, але я буду поруч. Я не зможу інакше.