Argentum - Як вибратися з гри або спробуй вижити до ранку, Argentum

– І знову ми тут.  – видихнув Славік. – Яка це вже спроба?

– Дев'ята. – відповів Тимур.

"Після другої спроби ми так нікуди і не продвинулися." Тричі убивали самого Славіка і Тимур не встигав його підняти, так і навпаки.

– Тц. – цокнув язиком хлопець, вставляючи ключ (вже вкотре!) у замкову скважину. – 3. 2... 1. Біжим! – викрикнув Славік, прямуючи до коридору.

Тимур кивнув, слідуючи за Ярославом, як раптом той зупинився.

– Чорт! Я забув ключ у скважині! – викрикнув хлопець, повертаючись назад.

– Навіщо він тобі!? – запитав Тимур, тримаючи друга і тягнучи його в іншу сторону. – Забий на нього! 16 секунд залишилося! Поки підеш по нього і повернешся, то він уже буде чекати тебе з іншої сторони.

– Але можна спробувати відчинити двері знову, тоді вийдемо іншим шляхом! – відповів хлопець. Він думав про це, коли прокручував у голові їхні попередні спроби. Якби вони тоді не були занадто зайняті думками про втечу від монстра і відчинили двері, то, можливо, додатковий шлях допоміг і вони змогли б підняти одне одного і продовжити гру.

"Це може спрацювати. Але..." – подумав Тимур:

– Але якщо ні, то ми опинимося у пастці.

Часу на роздуми немає. Секунди на таймері невпинно біжать, як і вони всередину приміщення. Монстр вже наблизився до дверей, дивлячись крізь скло прямо на них.

5 секунд.

Славік взявся за ключ, але не спішив повертати, чекаючи поки таймер побіжить до нуля і монстр попрямує до службового виходу.

Як тільки час вийшов, монстр ще секунду стояв, а тоді повернувся до службового виходу, востаннє кинувши на них злий погляд. У цей момент здалося, ніби воно щось усвідомлює, що злегка насторожувало, як тоді коли до них обернувся клієнт.

Славік зачекав, поки той пройде далі. 

Секунда. 

– Славік? – озвався Тимур.

Дві. 

– Славіку..? – цього разу напружено-налякано.

"Зараз!" Він провернув ключ і двері відчинилися, випускаючи їх з пастки, а монстр, який опинився за їх спинами майже встиг торкнутися.

– Вийшло! – викрикнув Славік, біжучи від монстра. Він попрямував в сторону до виїзду з парковки, поки Тимур побіг в іншу сторону. – Стоп... Щ-що?

– Славік!? Що сталося?

– Мені ж не здається..? – запитав хлопець сам у себе і хотів призупинитися, але монстр позаду цієї можливості не дав. Ярослав побіг далі, дивлячись десь далеко на дорогу.

– Що там? – не уймався Тимур. Хвилювався.

Славік побачив, як дальше по трасі стояла їхня машина. Біленький автомобіль, у якому вони з'явилися на початку кожної ночі, виднівся десь за кущами. Попередніх ночей її точно там не було.

– Наша машина. – розгублено відповів Славік. Він вже догнав Тимура, тому зараз від монстра вони бігли разом.

– Де?

– Стоїть на трасі...

Ніби у підтвердження слів, з'явилося вікно із новим завданням. Завданням, яке ніколи раніше не з'являлося:

«Сядьте у машину і втечіть від монстра)»

– Падло! Знущається! Не можна було раніше це зробити!? – роздратовано кричав хлопець, а смайлик вкінці лише підтверджував його слова.

– Та йому подобається просто. – відповів Славік. – Божевільний садист!

Вони продовжували бігти, обходячи магазин. "Слава Богу, ми не відчуваємо втому, а то втекти від нього стало б просто неможливим." Але Тимур, який біг відразу слідом за Славіком, не встигає швидко повернути. Монстр його вбив. За секунду. Майже у тому ж місці, де і першого разу.

«Ви мертві.

Чекайте, поки інший гравець вас підніме.»

– Чорт!

– Агр! – рикнув монстр, повернувши голову на Ярослава.

"Треба його підняти!"

– Вибач, Славік... – тихо промовив Тимур. В його голосі так сильно звучала вина.

– Все гаразд. – поблажливо відповів хлопець. – Я тебе підніму.

"Але потрібно відірватися від нього."

А монстр не відставав, наступаючи ледь не на п'яти, а то й на коліна.

"Треба придумати..."

"О... А можливо, спрацює..."

– Тимур, у мене є ідея!

– Мгм.

Хлопець не став розпитувати яка ідея. Знав, що прямо зараз розповідати буде не зручно, м'яко кажучи.

"Але діяти треба швидко."

Славік міцно стиснув ключ, забіг за магазин, заходячи всередину через службовий вхід. Він відразу побіг до вхідних дверей. "Блін, якби можна було хоча б на мілісекунди бігти швидше!" Хлопець різко вийшов з дверей і натиснув всім своїм тілом на них, щоб монстр не вийшов.

– Тц! Як же складно. – говорив Ярослав, поки монстр разом з дверима сунув його назад, ледь не з асфальтом.

Різки ривок і він притис двері до кінця, вставивши ключ. "Хух... Зачинив!" Монстр по ту сторону ще кілька хвилин агресивно намагався пройти крізь двері до нього. Він бився об двері, але нічого не вдалося. Славік важко дихав від хвилювання і дивився на монстра і його провальні спроби добратися до нього. Але схоже воно зрозуміло, що нічого не вийде, тому пішов назад. Як тільки він сховався за дверима, Славік відчини двері і побіг до Тимура, поки монстр обходив магазин.