Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова

— Може тобі няню найняти?

— Ні, — сказала сердито. — Я каталася на тротуарі й нікого не чіпала! І щоб зробила няня, навіть якби вона була в мене зараз? Поголосила б в стороні?

Дідусь розсміявся і відсадив мене на вільний стілець. Що там присудили водієві, я не знаю і не питала. Мої ранки замазали якоюсь смердючою маззю, а вдома дідусь видав уже знайомого зілля, і я швидко заснула. Вранці ранок уже не було. І сьогодні я мала зустрітися з друзями. Дідусь підправив мій самокат. Він на диво вижив. Його потрібно було тільки помити.

— Лаура тебе посадить у таксі, загалом, усе як завжди. Ось, поклади готівку в гаманець.

Повеселилися з друзями ми добре. І по домівках нас змогли відправити тільки, коли почало темніти. Я їхала на таксі.

— Що за чорт, я нічого не порушував.

Обурився водій, бо його зупинили люди у формі. А я коли побачила, що в них зброя, одразу натиснула на телефоні sos. Дідусь попередив, щоб користувалася ним, тільки коли загрожує небезпека і я не можу нічого зробити. Поки робила ці нехитрі маніпуляції, водія вбили. Одразу заблокувала екран телефону. Пораділа, що дідусь не поскупився і купив мені телефон у вигляді годинника на руку. Плюс він був захищений від ударів і падінь. До моменту, коли двері з мого боку, на задньому сидінні відчинили, я взяла самокат зручніше. І одразу ним огріла бандита, що нахилився до мене, а потім вискочила з машини і побігла геть. У той самий бік, що ми мали їхати на таксі. Дорога йшла трохи вниз, і я встала на самокат. Він швидко почав набирати швидкість. Посміхнулася, у таксі я їхала в шоломі. Вирішила не знімати його, як виявилося дуже навіть добре, що так зробила.

До будинку звідси було хвилин п'ять на машині. Попереду побачила дідусеву машину. І саме в цей момент мене наздогнали. Дідусь різко загальмував і вискочив із машини. Почалася стрілянина і мене забрали, кинувши мій самокат.

— Дідусь! — закричала до того, як мені затиснули рот.

Мене запхали в машину. Другі двері були заблоковані, і втекти я вже не змогла. На диво мене не били. Просто бандит притиснув до себе, щоб я не смикалася.

— Не виривайся, інакше залишиш собі синці. А вони тобі не потрібні.

Коли приїхали, мене одразу потягли в приміщення. Прямо класика бойовиків, щось схоже на ангар із підземними поверхами. В одній із кімнат влаштували відеоконференцію.

— Дивіться яка лялечка свіжа! — одразу почав віщати тип, що вже тут був.

— Мала і худа, ні грудей, ні попи. Я люблю фігуристих! Даю ще тиждень максимум! Даремно чи що вам гроші плачу!

— Віднеси її в кімнату. У борделі їй будуть раді.

Я тихо ікнула з переляку.

— Так мала, деякі дядьки люблять таких маляток, як ти.

Коли йшли, почула, як він перемовляється з іншим чоловіком. Голос був знайомий. Але ось так от одразу не могла сказати, де я його чула. Кімната, в якій мене залишили, була з ліжком, туалетом у кутку і раковиною. Коли мене залишили саму й зачинили, я її ретельніше оглянула, і мене дуже потішило невелике вікно під стелею. Так до нього було два з половиною метри і для звичайних дорослих людей воно крихітне. Для малечі на кшталт мене ідеально. Оглянула стіну. На ній, зливаючись за кольором, була водопровідна труба. Порадувало, що не з кволого пластику. Мою вагу має витримати. З одного боку закінчувалася краном із холодною водою і маленькою раковиною.

— Ну що ж, не дарма мене магістр Гаурз ганяв, хоч і мало. Але повинна подужати. Головне, що там ґрат немає.

Шолом довелося тут залишити. Ліжко стояло поруч з умивальником, тому встала на його бортик і обережно взялася руками за трубу, потім уперлася ногами в стіну. Добре, що під трубу можу пальці вільно засунути. І так імітуючи лазіння на канаті дісталася до вікна. Кілька разів ледь не зірвалася, але це були дрібниці. Труба повертала над вікном і йшла далі в стіну. У вікно вилізла дивом не зірвавшись. І не інакше диво, що на вулиці нікого не було.

Доля явно мені благоволила, бо крім того, що на вулиці нікого не було, була ще пара машин. В одній із них були навіть ключі. Забралася в неї. Управління схоже, як було в моєму світі. І тут у дідуся я одного разу запитувала, як керувати машиною. Він мені навіть короткий розповів. Проблема була тільки в одному. До педалей я якщо дістаю, то майже нічого не бачу в лобове вікно. Навіть із присунутим по максимуму сидінням. Завелася і навіть рушила. Далі довелося примудрятися розганяти машину рівною дорогою і відпускати педаль газу. Машина потроху сповільнювалася, а я кермувала і якщо потрібно, повертала. Змогла правильно вирулити і поїхати в той бік, звідки ми приїхали. Фари змогла ввімкнути ще після того, як завела машину. Ось так і їхала, втопила педаль газу і вилізла дивитися у вікно і рулити. І молитися, щоб поки розганяюся нікуди не в'їхати.

Так, після чергового розгону помітила патрульних, поїхала до них. Черговий раз тихо молячись, щоб вони були не бандитами. На мене подивилися дуже здивовано.

— Малятко, як ти примудрилася їхати? — перше, що в мене запитали.

— З божою допомогою не інакше. До педалей я дістаю тільки, коли не бачу у вікно. Мені допомога потрібна! Мене викрали, але я дивом втекла і не інакше дивом викрала машину.

Мені посміхнулися. Ніхто дитину не лаяв, на диво. Я відразу зателефонувала дідусеві.

— Дідусю, ти де?

— У лікарні, а ти де? — запитав він нервово.

— Я втекла і викрала машину.

— І чому я не здивований, — почула коментар Діна.

— Дідусю, з тобою все гаразд?

— Та так, дурниця, подряпина.

— Двадцять швів це не дурниця, — почула бурчання лікаря — замріть.

— Відео ввімкни, сонце моє. Так, значить дісталася до патрульних, це добре. Нехай офіцер на цій же машині везе тебе в центральну лікарню. Перевіримо, що з тобою все гаразд.

— На відміну від вас я в порядку!

— Тут розберемося. Виконувати!

— Так, сер!

— Ви дідуся мого знаєте?