Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

Поза — хоча Міллер подумав, що, можливо, навіть щира. Він

намагається врятувати кожного, до останнього.

— Розумію, — зрештою протягнув Голден.

— Ага. Отже, щойно я ламаю ту фігню, яку там знаходжу, то ви?..

— Ми працюємо над способами знищити станцію.

— Чудово. Прикро було б витрачати сили дарма.

— Чи мені... Чи можу я щось для тебе зробити? Потім?

— Та ні, — відповів Міллер, а тоді поруч виникла Джулі, й волосся

плавало довкола її голови, як наче вони обоє були під водою. Її

освітлювало більше зірок, аніж тут було видно насправді. —

А, зачекай. Так. Є дещо. Батьки Джулі. Торгова компанія «Мао-Квіковскі». Вони знали, що війна почнеться ще до того, як вона

почалася. У них мають бути зв’язки з «Протогеном». Постарайся, щоб

вони за це відповіли. І якщо побачиш їх, перекажи: я шкодую, що не

знайшов її вчасно.

— Гаразд.

Міллер присів у темряві. Ще щось? Мало би бути більше справ?

Повідомлення для Гевлока? Масс? Чи Діоґо зі своїми друзяками

з ОПА? Але він не знав, що їм сказати.

— Ну що ж. Тоді все. Приємно було з тобою працювати.

— Мені шкода, що все так закінчується, — сказав Голден. Його

репліка не звучала як вибачення за минулі слова чи вчинки, за вибір

і за відмову.

— Ага. Та що ж поробиш, правда?

Ці слова були найближчим аналогом прощання, на який вони обидва

спромоглися. Міллер перервав зв’язок, запустив додаток від Наомі

й увімкнув його. А поки термінал перед ним, можна ще повернутися

до трансляції з Ероса.

Тихий шелест, ніби хтось протягує нігтем по нескінченному аркуші

паперу. Він увімкнув фари на візку: темний вхід у Ерос набув

промислово-сірого забарвлення, а в кутках причаїлися тіні. Його уявна

Джулі стояла у променях фар, наче це були прожектори. Освітлена

була і вона сама, й усе, що було в неї за спиною. Прозора, як уламок

давнього сну, що майже закінчився.

Він зняв візок із гальм, штовхнув уперед і зайшов у Ерос востаннє.

Розділ п’ятдесят перший. Голден

Голден знав, що людський організм здатний витримувати

екстремальні перевантаження — звісно, якщо недовго.

Маючи необхідні засоби захисту, професійні відчайдухи

переживали поштовхи понад двадцять п’ять g. Людське тіло

природно деформується, м’які тканини поглинають енергію

і розподіляють тиск на більшу площу.

Він також знав про найбільшу проблема з тривалим

прискоренням під багатьма g — постійний тиск виявляє всі

слабкі місця в серцево-судинній системі. Тонка стінка артерії, яка може розвинутися в аневризму років за сорок? Кілька годин

перевантаження у сім g розкриє її зараз. Капіляри в очах

луснуть. Саме око деформується — часом непоправно. А ще є

різноманітні порожнини — наприклад, легені чи стравохід.

Якщо постійно нагнітати гравітацію, на них чекає колапс.

Тому так — бойові кораблі можуть маневрувати під

надзвичайно високими перевантаженнями якийсь час; але

кожна додаткова мить під прискоренням збільшувала небезпеку

в геометричній прогресії.

Еросу не треба в них стріляти. Достатньо просто

прискорюватися, поки їхні тіла не вибухнуть від тиску. Термінал

показував п’ять g , але ось уже перемкнувся на шість просто на

Голденових очах. Вони не витримають. Ерос рано чи пізно

відірветься. І Голден ніяк не здатен це виправити.

Але він досі не віддав Алексу наказ припинити прискорення.

Наомі немов прочитала його думки, бо на екрані вигулькнули

слова МИ НЕ ВИТРИМАЄМО, підписані її іменем попереду.

ФРЕД ПРАЦЮЄ НАД ЦИМ. МУСИМО БУТИ ПОБЛИЗУ ЕРОСА, КОЛИ ВОНИ

ПРИДУМАЮТЬ ПЛАН, — відповів Голден. Рухати пальці навіть на

міліметр, щоб оперувати клавіатурою, вбудованою у крісло саме

з цією метою, було боляче і важко.

ПОБЛИЗУ ДЛЯ ЧОГО? — набрала Наомі.

Голден не відповів. Якби ж то він знав. Судини палали від

наркотиків, покликаних зберігати свідомість та увагу, поки його

тіло чавлять. Але ефект був суперечливий: вони змушували

мозок працювати з подвоєною швидкістю, але не давали, власне, подумати. Утім, Фред щось запропонує. На