Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

Цуп залишила це запитання без відповіді — надто він цікавий, буреклятий Спустошувач. Зрештою дівчинка добулася в кінець коридору. Двері були просто під нею. Але саме там, на жаль, стояли й охоронці.

— Не схоже, щоб ви до пуття продумали, що робите, господарко, — кинув В’юнок. — Ви хоч обміркували, як збираєтеся діяти, коли дістанетесь сюди?

Та кивнула.

— І як же?

— Чекатиму, — прошепотіла вона.

І стала чекати, притискаючись животом до стіни, а її п’яти звисали з карниза за п’ятнадцять футів над охоронцями. Цуп не хотіла впасти. Дівчинка була майже певна, що диво-здібностей стане, щоб пережити падіння — проте якщо її помітять, гру буде скінчено. Їй доведеться тікати — й плакала тоді бодай якась вечеря.

На щастя й на жаль, її задум виявився правильним. Бо в дальньому кінці коридору з’явився ще один вартовий — засапаний на вигляд і неабияк розгніваний. Решта двоє підбігли до нього, і той, обернувшись, тицьнув пальцем в інший бік.

Ось він, її шанс. В’юнок відростив ліану, що спускалася донизу, і Цуп схопилася за неї. Дівчинка відчувала долонями, що між вусиків ліани випирають кристали, але ті були гладенькі й огранені, а не гострі й кутасті. Крадійка з’їхала по ній, мов по канату, й зупинилася при самій землі.

Вона мала всього кілька секунд.

— …спіймали злодія, що намагався обікрасти покої візирів, — говорив новоприбулий охоронець. — У нього можуть бути спільники. Тож пильнуйте. Присягаюся Єзіром! Повірити не можу, що вони на це наважились. У такий вечір!

Цуп прочинила двері в імператорські покої і зазирнула досередини. Велика зала. Чоловіки й жінки довкола столу. У її бік ніхто не дивився. Вона прослизнула в двері.

І явила свої диво-здібності.

Пригнувшись, дівчинка кинулася вперед, і на мить підлога — килим та деревина під ним — утратили для неї тертя. Цуп ковзнула, наче по льоду, й безшумно перетнула десять футів відкритого простору. Під час таких Плинів вона ставала нестримною. Крадійка вислизала з пальців тих, хто пробував її схопити, і, здавалося, могла ковзати вічно — не спиняючи диво-здібностей, можна було б долинути чи не до самого буреклятого океану!

Але сьогодні Цуп спинилася під столом і пальцями — вони не ковзали — нейтралізувала Плин у ногах. У животі протестно забурчало. Вона потребувала їжі. Якнайшвидше. Бо залишиться без диво-здібностей.

— Хтозна чому, але якась частина вашого єства перебуває в царстві Пізнання, — промовив В’юнок, згортаючись клубочком коло неї та здіймаючи звивисте плетиво ліан, здатних утворювати обличчя. — Іншого пояснення вашої здатності відчувати спренів на дотик я не знаходжу. А ще вам до снаги синтезувати Буресвітло просто з їжі.

Дівчинка знизала плечима. В’юнок завжди таке варнякав — намагався спантеличити її, клятий Спустошувач. Та з відповіддю поки доведеться зачекати. Бо хоча тим, хто стояв довкола столу, його тарабарщину було не почути, Цуп вони могли засікти.

Їжа була десь тут. Злодійка вловлювала її пахощі.

— Але чому? — дивувався В’юнок. — Чому вона дарувала тобі — дитині — цей неймовірний талант? Адже рід людський охоплює солдатів, величних королів, видатних учених. А вона натомість обрала тебе.

Їжа, їжа, їжа. Пахло неймовірно. Цуп поповзла під довгим столом, а над нею дуже стурбованими голосами перемовлялися чоловіки та жінки.

— Делксі, твоя заявка вочевидь найкраща.

— Що?! Та в мене лише в першому абзаці три описки!

— Я й не помітив.

— Не помітив він… Ще й як помітив! Але все це пусте, бо в Аксікка есей явно ліпший.

— Тільки не втягуй мене знову в цю історію. Я дискваліфікований і не годжуся у Верховні. В мене хвора спина.

— Ашно Мудрий мав хвору спину і став одним із найвидатніших емулійських Верховних.

— От іще! Мій есей — маячня божевільного, і вам це відомо.

В’юнок переміщувався поруч Цуп.

— Мати махнула на людство рукою. Я це відчуваю. Їй стало байдуже. Тепер, коли Його більше немає…

— Ця суперечка нам не до лиця, — долинув владний жіночий голос. — Треба голосувати. Люди чекають.

— Оберімо когось із тих дурнів у парку.

— Їхні есеї були просто жахливі. Лише поглянь, що понаписувала Пандрі у своєму.

— Йой… Мені… Половини слів я навіть не розумію, але на позір вони таки нецензурні.

Почуте зрештою привернуло увагу крадійки, і вона підвела очі на стіл угорі. Майстерна лайка? «Ну ж бо, зачитайте кілька прикладів», — подумала Цуп.

— Нічого не поробиш — доведеться обирати з-поміж них, — заперечив уже знайомий жіночий голос, який звучав дуже владно. — Кадасікси й Зірки, ситуація безпрецедентна. Що нам робити, коли стати Верховним не хоче ніхто?

Ніхто не хоче стати Верховним? Це що ж, уся країна раптом набралася розуму? Цуп повзла далі. Багатство здавалося привабливим і таке інше — але стояти на чолі стількох людей? Суща мука та й годі.

— Певне, варто обрати найгіршу заявку, — запропонував якийсь голос. — За поточних обставин, це буде ознакою найрозумнішого претендента.

— Усього за два місяці вбито шістьох різних монархів, — пролунав іще один голос, новий. — По всьому Сходу вирізають великих князів, релігійних лідерів. А потім за один-єдиний тиждень убивають двох Верховних. Буря забирай! Я вже починаю думати, наче настала чергова Руйнація.

— Еге, Руйнація в особі однієї людини. Допоможи Єзір тому, кого ми оберемо, бо це смертний вирок.

— Ми й так надто довго відкладали. Ці тижні очікування без Верховного зашкодили Азіру. Оберімо з цього стосу найгіршу заявку — та й по всьому.

— А що, як ми оберемо того, хто невдавано недолугий? Адже дбати про королівство — наш обов’язок, хай на який ризик наражається наш обранець.

— Але обираючи з-поміж себе найліпших, ми прирікаємо нашу красу та гордість на смерть від меча… Єзіре допоможи нам! Преосвященний Етіде, тут не завадила б молитва про напучення. Треба, щоб сам Єзір явив нам свою волю. Може, якщо ми зробимо правильний вибір, він захистить таку людину власною рукою.

Цуп доповзла до краю стільниці і глянула на фуршетний столик з іншого боку зали. Як тут усе по-азішському! Скрізь завитки гаптування й такі вишукані килими, що якась бідолашна ткаля, певне, осліпла над ними. Темні кольори й приглушене світло. А на стінах — картини.

«Гм, — подумала дівчинка, — а он із тієї хтось зішкріб обличчя». І хто ж це зіпсував таке чудове полотно з усіма Вісниками в ряд?

Скидалося на те, що фуршету ніхто не торкався. В животі бурчало, але Цуп чекала, щоб увагу всіх присутніх щось відволікло.

І незабаром дочекалася. Відчинилися двері. Певне, вартові прийшли доповісти про впійманого злодія, Ґокса. Доведеться їй пізніше визволити бідолаху.

Але просто тепер настав час попоїсти. Так само стоячи навколішках, Цуп ринула вперед і, спрямувавши диво-здібності на Плин у ногах, ковзнула підлогою і схопилася за ніжку фуршетного столика. Сила інерції плавно крутнула її довкола цієї «осі» й загнала під стіл. Крадійка пригнулася, прихована скатертиною від людей по центру кімнати, й позбулася Плину в ногах.

Чудово. Цуп сягнула рукою вгору і, схопивши зі столика булку з начинкою, відкусила шматок і завмерла.

Чому всі присутні раптом затихли? Дівчинка ризикнула визирнути з-за