Богоміл Райнов - Пан Ніхто

Любо замовкає, проте я відчуваю, що його побоювання аніскільки не розвіялись.

Я не маю уявлення, як виглядає Борислав, але гадаю, що він все-таки не ходить у протертих синіх штанах, оскільки Борислав, як і я, виступає в ролі прозаїчного афериста, тільки на відміну від мене добуває гроші не в торговельній галузі, а в якійсь авіакомпанії. Мешкає він по той бік річки, у Кірхенфельді, а під дахом того самого будинку, де містяться його затишні апартаменти, одну із скромних холостяцьких квартир займає Боян. Я нічого не знаю про спосіб зв'язку між ними, але впевнений, що він досить секретний і практичний, щоб не створювати їм утруднень.

Авторучка у кишеньці мого піджака сухо потріскує, і чується тихий голос хлопця:

— «Вольво» три.

— Чотири, — відповідаю я.

Прийнято. У машині-тайнику для мене лежить послання, я ж залишу машину на наступній за чергою вулиці без мого повідомлення. А що я можу писати? Що все гаразд? Чи що все негаразд? Бо коли немає змін, можна з однаковою підставою твердити і одне, і друге.

Довідка, з якою я повертаюсь через годину у віллу і яку поспішаю прочитати на самоті в бібліотеці, стосується Горанова. Нарешті. Після довгого вивчення і копання в минулому, Горанов усе-таки ідентифікований. І виявляється, що насправді це не Горанов.

Мабуть, щоб дійти до остаточного висновку, Центр мусив діяти методом виключення. Збираєш докупи відомості про всіх підозрілих осіб, які втекли або зникли, і починаєш переглядати: цей ні, цей не може бути, цей — також. Поки з усіх підозрілих залишається кілька більш чи менш сумнівних типів. Тоді треба ще переконатися в тому, хто з них є тим, про кого йдеться.

Ним виявляється Борис Ганев, таємний і відповідальний працівник військової розвідки перед Дев'ятим вересня. Довідка свідчить про те, що всупереч звичайному відомчому суперництву між військовою розвідкою й поліцією Ганев по суті був людиною не так військових, як Гешева. Можливо, і не так людиною Гешева, як абверу. А напевно не так абверу, як гестапо. Взагалі складна особа, яка черпала інформацію від широкої агентури. Складна і, мабуть, не дурна, якщо вміла служити стільком хазяїнам.

Те, що Ганев не був дурним, випливає і з такої додаткової деталі: на відміну від своїх шефів він вчасно приходить до висновку про неминучу розв'язку і вважає за краще не чекати її на місці. Не вказуючи точної дати, довідка відзначає, що Ганев нишком покинув країну ще за кілька днів до Дев'ятого.

У посланні немає жодних подробиць якраз про період, котрий мене найбільше цікавить, — діла і дні згадуваного Ганева за кордоном. Бо, несподівано зникнувши з Болгарії, він ніби розтає у просторі. Щоб воскреснути аж тут і лише тепер. Тільки цей більш як тридцятирічний період, котрого мені бракує, не є незначною архівною деталлю. Саме з цим періодом зв'язані махінації, які необхідно розкрити і знешкодити, якщо вони ще в дії. Але цим уже має займатися не Центр, це вже моя робота.

Як завжди, спалюю послання, пускаю воду і начищаю умивальник. Потім заходжу в темну спальню і дивлюся крізь щілину штори. Знайома картина: Розмарі грає в карти у компанії тих двох з блідими обличчями й недовірливими поглядами. Можна скільки завгодно стирчати тут, причаївшись за шторою, — результат один: немає жодного шансу побачити ще щось, крім цієї картярської ідилії.

Я спускаюсь на кухню, щоб поринути у турботи навколо приготування й поглинання вечері, а заразом і в роздуми навколо рівняння з двома невідомими — Горанов і Ганев. Що людина, яка видає себе за Андрея Горанова, і людина, яка в дійсності є Борисом Ганевим, — одна й та ж особа, це, слава богу, вже встановлено. Однак звідси до остаточного розв’язання рівняння мене тепер чекає немалий шлях.

Коли прощаєшся зі своїм земним буттям, прийнято залишати на місці події свої тлінні останки, щоб близькі могли оплакати їх, а лікарі — встановити причини настання смерті. У суспільстві є свій порядок, якому навіть небіжчики підвладні і яким передбачено, що навіть переселення з цього світу на той, другий, слід реєструвати і документувати. Горанов же знехтував елементарним звичаєм і зник безслідно. Бо якщо він ще живий, то де його адресна картка? А якщо він за той час помер, де акт про смерть?

Та обставина, що більш як три десятиліття ніхто ніде нічогісінько не чув про існування Горанова, — я хочу сказати, справжнього, а не того, що живе по сусідству, — вже досить сумнівна. Кінець кінцем Горанов — не Борман і не має причин провалюватись крізь землю, якщо не рахувати тієї останньої причини, яка рано чи пізно усіх нас посилає в землю. Він не єдиний багатій, котрий напередодні Дев'ятого втік за кордон, і міг би так само, як інші, що втратили можливість продавати свою батьківщину вроздріб, жити з процентів від колишнього продажу.

Почавши колись з вивозу продуктів землеробства в Німеччину і швидко перейшовши до вивозу секретних даних до абверу, Горанов стає представником великих німецьких фірм, які виготовляють різноманітну техніку — від легкових автомобілів до бойових літаків. Проценти за поставки до армії незабаром перетворюють його у фінансову величину першої категорії. І не важко здогадатися, що, вирішивши тікати під загрозою назріваючих подій, він тікав не з пустими кишенями. Але питання полягає в тому, куди він утік і в яку нору заліз, а якщо це та, остаточна нора, то чому на ній не стоїть хрест з прізвищем.

Є, одначе, й друге питання: чому Борис Ганев прикривається особистістю Андрея Горанова? Що у Ганева значно серйозніші підстави ховатись, ніж у Горанова, це неважко зрозуміти, хоч і Ганев — не Борман. Але чому він ховається саме під прізвищем колишнього торговця? І раз він зробив своїм прикриттям згадане прізвище, то чи означає це, що Ганев дуже добре знає про безслідне й остаточне зникнення його справжнього власника?

Це питання, як і кожне тенденційне питання, вже містить у собі й відповідь. Але відповідь ця — поки що тільки гіпотеза, тепер її треба наповнити необхідними даними. І, можливо, аж тоді переді мною відкриється вхід у коридор, що веде до остаточного рішення.

— А, ви мене чекаєте, П'єре… Як це люб'язно з вашого боку… — цвірінькає Розмарі, що тільки-но увійшла. — Ці люди справді страшенно пригнічують…

Що ці люди страшенно пригнічують — то єдина інформація, якою Розмарі благоволить ділитися зі мною після кожної зустрічі з Ганевим і Пеневим.

— У мене