Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Я не кину тебе.

–Я сказала, Ельгорте, щоб ти пішов перевірити, як там батьки. – у її голосі з'явилися сталеві нотки. Ельгорт нервово ковтнув, у його очах читалася образа.

Він мовчки втупився на неї, а потім встав і пішов у покої батьків. Айларіан терся об її ногу.

–Він пробачить.– відповів Айріал.

–Сподіваюся...– відповіла вона голосу.

Ельга схопила ковані ручки дверей, вони не піддавалися. Вона зітхнула на замок і ударом ребром долоні розламала його. Дівчина вийшла через парадні двері, силою відчинивши їх. Довга нічна сорочка з відірваним Айларіаном краєм майоріла на холодному вітрі, обвиваючи босі ноги дівчини. Її, колись біляве волосся почало виблискувати, відбиваючи поверхні довкола, набуваючи темно–синього відтінку нічного неба, червоно–помаранчевого відблиску від полум'я, холодного сталевого відтінку від скутої льодом підлоги палацу. Люди закричали і кинули в неї зо п'ять смолоскипів. Ельга інстинктивно виставила руки перед собою і смолоскипи, згаснувши, впали на землю.

–Хто прислав вас? – крикнула вона.

–Ізиди, відьмо!

Лють закипала в Ельзі. Виставивши руку, вона приморозила до землі всіх прийшлих і притягнула до себе непоказного лисого чоловіка, який крикнув це. Він затремтів від страху.

–Я не стану калічити тебе. Поки що. – заявила вона, вдивляючись у маленькі чорні очі чоловіка. – Забирайтеся геть. – сказала Ельга, глянувши на натовп.– Залиште наш дім, і я пощаджу вас. Якщо ж ні...

–Ти брешеш, брешеш, відьмо! – жінка в білому чепчику, брудному корсеті й фартусі тремтіла від злості.

Ельга кинула чоловіка і підлетіла до неї. Вона погладила її обличчя і зірвала чепчик.

–Дурна... Дурна жінко... – проспівала вона.– Через тебе вони всі помруть.

Жінка скривилася і заплющила очі. Ельга відчула, як від злості її пробиває на регіт. Гортанно засміявшись, вона занесла руку.

–Ельго, не треба! – благав Айріал.

–Запізно...– прошепотіла Ельга.

–Сестро! Ні!

Ельгорт підлетів до неї.

–Не заважай, Ельгорте. Вони поплатяться за те, що зробили з нами.

–Вони перетворилися на лід, Ельго! Наші батьки відтепер мертві! – він струснув сестру за плечі.

 –Мені так шкода...– прошепотів Айріал.

Коли він знову увійшов у власне тіло, відчув агонію. Смерть Арлани, його морок, після того, як кохана загинула, він вирішив створити личину Містифікатора. Він більше не бажав залишатися тим, ким був до того, як усе, що було йому дорого, зникло.  Він міг змінювати мінімальні дії, але зійти з продиктованого ним же шляху, був не в силах. Коли він входив у тіло Містифікатора, міг перебувати там лише кілька хвилин, потім його викидало назад. Айріал переосмислив себе, не хотів більше заподіювати нікому шкоди, але його руки знову і знову вкривалися кров'ю, і він робив знову і знову спроби врятувати Арлану.  Він бачив, що Ельга біжить глибоко в ліс, після спіритичного сеансу, проведеного Хельґою. Айріал знав, що вона шукає зустрічі з ним.

–Айріале! – крикнула вона.

–Ельго? – відгукнувся він, підійшовши до неї.

Вона дивилася кудись перед собою, не бачачи його, як зазвичай.

–Коли Еймарк допоміг мені побачити... І я почула це ім'я. Я зрозуміла, що чула його раніше. Ім'я Айріал. Він дав зрозуміти, кому воно належить.

–Я знаю, про що ти думаєш. – зітхнув він, відчуваючи прикрість і сором. Тепер усе нарешті відкриється, і найкращий друг, якого він зустрічав за останні сотні років, навіки зненавидить його.

–Що людина, яка була мені найкращим другом майже все моє життя, кровожерливий убивця? – з болем запитала Ельга.

–Я знав, що цей день прийде. Немає слів, які я міг би сказати, слів, які були б доречними. Але ти допомогла Містифікатору згинути, і я ніби переродився, не виходячи з циклу.

–Я не думала, що здатна на таке.

–Не самостійно... але так, здатна.

–Тобто ти – Містифікатор?

–Це я з минулого, Ельго. Я не контролюю дій, які він вчинив до того, як ти заточила його в часі. Але коли коло замкнеться, і ти відправиш Містифікатора в забуття, я зникну назавжди. І хочу, щоб ти знала, що я б ніколи не заподіяв тобі такого болю, але я не можу виправити всього, що наробив. Але зараз, коли я зустрів тебе, все відчувається інакше. Я ніби повернувся до самого себе, ким був ще до Містифікатора.

–Ти теж чуєш їх? – запитала раптом вона.

–Кого?

–Душі тих, кого ти вбив.– пояснила Ельга, зосереджено дивлячись перед собою.

–Кожного дня. – повільно кивнув він.– Але мій послужний список набагато довший за твій. Вони кричать і проклинають мене в моїй голові.

Айріал знову і знову повертався до Містифікатора, бачачи незліченні спроби його альтер–его роздобути палац, у надії обернути джерело стародавньої магії на силу відродження. Він втрачав усілякі надії, магія сердець не працювала, Арлану не врятувати. Він спостерігав, як Містифікатор, на початку свого шляху, варив Арлані зілля, що захистило б її серце від втручання, але Арлану не повернеш, а убезпечити Ельгорта він зуміє, якщо встигнути укласти угоду із сиренами душ, його відправлять у мавзолей, а втручання з боку половини не вб'є Ельгорта остаточно. Підливши в його чай настоянку, він обпоїв Ельгу й Ельгорта від втручання в їхні серця.