Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

– Потрібно підкріпити їх повторно напередодні битви, щоб Містифікатор не зміг проникнути в тіло Ельги для вбивства її брата. – бурмотів він, розмірковуючи.

–Айріале? – почув він поклик.

–Хто ти? – злякався хлопець, відчуваючи, як голос проникає в його розум.

–Щоб ти не задумав, не втручайся в те, чому судилося статися.

–Про що ти?

–Якщо ти зміниш хід часу, Ельга не стане тією, ким вона є зараз. Подібними діями ти знищиш більше життів, ніж врятуєш. Тобі не змінити всього.

Айріал довго намагався зрозуміти, чий голос так виразно звучав у його голові, але ніяк не зумів зрозуміти цього.

–Поясни мені, що з тобою і як тобі допомогти. – просила Ельга. – Ти мій єдиний друг, Айріале, і я хочу зрозуміти, що можу зробити.

–Ти теж мій єдиний друг. – зізнався він.– Але якщо я скажу тобі, ти зречешся мене навіки.

Він боявся сказати правду, знаючи, що Ельга ніколи не прийме його. Голос, який одного разу втрутився в його плани врятувати Ельгорта, дзвенів десь у голові хлопця. Зрештою, страх за Ельгу пересилив спробу виправити власні гріхи, тому він, дав їй прожити всі продиктовані долею події. Розуміючи, що смерть Ельгорта незабаром, він блукав на околицях міста, не бажаючи бачити те, що він накоїв у минулому. Повернувшись до Ельги, він знайшов її в палаці, вона плакала, закривши обличчя долонями.

–Ельго? – тихо покликав він.

–Ельгорт... він мертвий. Його вбив Містифікатор.

Айріал мовчав. Вона не сказала "ти", але Айріал відчув неймовірну провину. Адже, як не крути це був він.

–Мені дуже шкода.– відповів Айріал, він був чесним із другом.

–Він вирвав йому серце.– відповіла Ельга, дивлячись на скуту льодом підлогу. – Він вирвав його моєю рукою.

–Я не знаю, як виразити тобі свої співчуття, Ельго.

–Я й подумати не могла, що втрачу його.

–Я розумію.

–Чому ти не сказав мені, що це станеться?

–Я не можу виправити всього. Деякі моменти необхідні, щоб ти стала тією Ельгою, яка стратить Містифікатора.

Ельга мовчала. Айріал подумки благав її сказати хоч щось. Але її мовчання перебивав свист морозного вітру, що блукав у відкритих вікнах палацу. Змушуючи Айріала зіщулюватися знову і знову, від спогадів того, що він створив у минулому. Скільки було таких же, як Ельга? Людей, магів, які втратили своїх коханих? Тих, хто заплатив безцінним за те, що темний маг втратив? Він хотів би повернути час назад, повернути життя кожному і кожній, яке приніс у жертву заради порятунку тієї, що відкидала сам порятунок.

–Як ти впорався з втратою Арлани? – порушила довге мовчання Ельга.

–Я не впорався з нею, Ельго. Я не відпустив її, вперто вірив, що переслідую чітку, навіть благородну мету.

–Ти пам'ятаєш їхні обличчя? Тих, кого ти вбив.

–Жага порятунку Арлани засліпила мене, і я знищив стількох, що давно втратив лік.

–Ти відчуваєш темряву?

–Я довго не визнавав її присутності. Переконував себе, що роблю це на благо. А потім…потім я здався.

–Часом я відчуваю, як вона поглинає мене. Я ніби втрачаю контроль, переходжу межу.

–Ти не темна. Тоді на ініціації... Я просто хотів спонукати вас до співпраці.

–Хотів виконати трюк, як із Хельсом і Хельґою?

–Типу того. Я б не поглинув твою силу, радше...

–Зробив би з нас піддатливих катів.

Айріал заплющив очі, відчуваючи вагу цієї здогадки. Ельга мала рацію.

–А втім, ти все ж таки вгадав. Я ближче до темряви, ніж до світла.

–Послухай. Темрява не вимірюється...

–Жагою відплатити по заслугах? – підказала вона.

–Як на мене, справжнє світло спонукає до справедливості.

–Справедливість і відплата, все ж таки різні речі.– відповіла вона і встала.

–У світлі останніх подій... Дурне запитання. Але... Мені здається, тебе хвилює щось іще, я правий? – занепокоївся Айріал.

–Часом я боюся, що не в силах встояти перед темрявою.

–Краще зізнатися собі в цьому на початку.

–Ти вважаєш?

–Вона заповнить усю порожнечу, яку залишив після себе Ельгорт. Нехай смуток змусить тебе змиритися з тим, що його не повернути.

–Але я потону в ній і не виберуся більше. Я можу втратити контроль, заподіяти шкоду, як...

–Я?

Ельга замовкла, заплющуючи очі.

–Світло завжди з'являється після темряви. У це потрібно вірити.– відповів Айріал, згадуючи слова, почуті давним–давно.

Ельга задумалася, перевівши погляд праворуч.

–Що? – помітивши зміну в обличчі подруги, запитав Айріал.

–Якщо я повернула тебе сюди, значить у мене була якась мета.