Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

Люди, що сиділи на бортику басейну, з криками розбігалися. Вода з хлюпом вийшла з обкладених темно–синьою плиткою берегів. Старла дочекалася, коли машина трохи підніметься вгору і вилізла на її капот. Промовивши мантру, вона озирнулася. Усі чоловіки, будучи під гіпнозом сирени, рушили в басейн до неї. Вони підняли Старлу над водою, перехоплюючи її щиколотки й підтримуючи долоні, плавно передавали її один одному, щоб останній перехопив дівчину біля кромки басейну й вивів на поверхню, м'яко закутавши рушником.

–Спасибі, хлопчики. – усміхнулася вона.

Офіціант із затуманеним від дурману поглядом тут же зупинився з тацею, на якій стояв один келих шампанського. Старла взяла келих у руки, подякувавши хлопцеві. Чоловіки в басейні стояли, чекаючи команди. Дівчина змахнула волоссям, відпивши шампанського, і почала оглядатися. Дівчата поглядали на Старлу, хтось намагався повернути до тями своїх супутників, але ті, перебуваючи під чарами сирени, не відгукувалися. Зустрівшись поглядом із винуватцем урочистостей, Старла криво усміхнулася. Не впізнати Брока було неможливо. Він сидів на шезлонгу в костюмних штанах і розстебнутій сорочці, що повністю відкривала добре розвинений торс, краватку–метелик, що був розв'язаним і перекинутим через його шию. Брок дивився на неї сумішшю захоплення і злості.

–Ефектна поява.– оцінив Брок, коли Старла порівнялася з ним.– Але за басейн доведеться заплатити.

–Хіба я його зіпсувала? – запитала вона, відпивши шампанського, потім обійшла Брока і рушила до його будинку. Вона відчувала душу Містифікатора. Він був десь тут. Якби вона могла його бачити...

–Відпусти їх.– скомандував Брок.– Ти прийшла до мене, а не до них. Нема чого лякати моїх гостей.

–Хто сказав, що я прийшла до тебе? – вона зустрілася з ним поглядом.

Старла мусила відмітити про себе, що Брок був дуже привабливим. На вигляд хлопцеві було десь двадцять три–двадцять п'ять років. Чорне блискуче волосся, бліда шкіра, темно–сині блискучі очі з поволокою і густі пухнасті вії, повні губи, акуратний ніс. Він був високим, добре складеним з довгими і стрункими ногами. Як і все смертельно небезпечне, він був красивий.

–Навіщо ти прийшла? – запитав він втомлено. – І хто ти?

–Я прийшла на вечірку. – вона подалася вперед, уважно вдивляючись у його очі. – А хто я, тебе не стосується.

Старла покрокувала до будинку, тут люди танцювали, цілувалися і підспівували в такт музиці. Старла не поділяла їхніх веселощів. Брок щось випромінював. Але вона не могла зрозуміти, що саме. Старла не могла з упевненістю сказати, що він маг. Можливо, в його родині хтось мав здібності. Енергетика магів сильніша, у Брока була лише якась крихта. Вона клацнула пальцями, і чоловіки біля басейну відмерли і, здається, втратили пам'ять про те, що відбувалося кілька хвилин тому. Старла відпила шампанського, зустрівшись очима з Броком. Він вдумливо дивився на неї. Вона намагалася розгадати цей погляд. Але її передчуття мовчало.

Ув'язнення часом

Усе своє дитинство Ельга відчувала присутність поруч. Це був тихий голос, який завжди її слухав. Він долинав десь поруч із нею, але вона ніколи не боялася його. Коли дівчинка падала, невидимі руки, холодні, ледь відчутні, піднімали її на ноги. Коли їй було страшно, вони обіймали її, коли вона мала сумніви, голос підтримував і веселив її. А коли її сила явила себе на заручинах із Земським, Ельга злякано втекла до лісу, боячись за безпеку своїх близьких там, у сніжному лісі, цей голос був першим, хто підтримав її.

–Ти тут? – прошепотіла вона.

–Так.

–Що це? Що зі мною таке?

–Це твоя сила, Ельго. Не опирайся їй. –відповів голос.

Вона заплакала. Невидимі руки обіймали її.

–Не плач. Ти сильніша, ніж думаєш.

Айларіан зупинився поруч, потершись об її лікоть.

–Відійди, я можу тебе поранити.– сказала вона голосу.

–Ти не заподієш мені шкоди.–відповів він.–Я вже мертвий.

–Сестро?

Ельга стрепенулася.

–Не підходь, Ельгорте. Бо й тобі заподію шкоду.

Ельгорт подивився на неї з обуренням. Він підійшов до неї і міцно обійняв.

–Я – чудовисько. Я навіть контролювати це не можу. Що це? Чим я хвора?

–Ти не хвора. Це – дар.– намагався заспокоїти її брат.

–Дар? Хотів би ти такий дар?

Ельгорт опустив очі.

–Ти серйозно? – здивувалася Ельга.

–Я просто не хочу бути звичайним.

Ельга здивовано втупилася на нього.

–Ельгорте, що ти. – вона похитала головою. – Ти не можеш бути звичайним. Тільки не для мене.

–Я хочу мати силу, щоб захистити тебе.

–Цей клятий дар мене захищає. Якби я могла керувати ним...

Ельгорт міцно стиснув щелепи.