Арія Вест - Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест

― ЗАРАЗ!

Щойно прозвучали ці до біса моторошні і неочікувані слова, напруга досягла критичної точки. Повіяв підозрілий вітерець й слуги Лі, Фелікс, Рейчел і Хуа Ян здивовано озирнулися довкола, тримаючи зброю напоготові… звісно, одразу ж почали розосереджуватися згідно із планом ― слуги Лі з’єдналися з військом Тисячі Бід, взявши на себе західну частину південної сторони, Фелікс і Рейчел разом з духами вітру рушили направо, а Хуа Ян залишився із ключовими фігурами ― Бек і Мін Чженем.

В ту ж мить Анна замахнулася ногою, готуючись вдарити лежачого Зевса, проте в останню секунду він перекотився по землі, уникаючи удару. А тоді різко підвівся на ноги й налетів на неї, збиваючи з ніг. Кинджал Вічності покотився із рук дівчини…

― Іскорко! ― закричав Джуліан і, ні секунди не вагаючись, рвонув уперед.

Щойно його нога ступила на територію храму, рівно по лінії, що простягалася вздовж паркана, загорілося яскраво-синє сяйво.

Зевс навис над Анною, однак вона вмить перевернула його на спину, домінуючи в силі і закричала:

― Я уб’ю тебе!

Лясь! Кулак дівчини відбився на вже й так закривавленому і потовченому обличчі Білолицього.

Здавалося б, чому б не застосувати магію? Він же вдвічі, якщо не втричі сильніший за неї! Більше того, вона ж посланець, а, отже, він може вирубити її одним клацанням пальців…

Та все було не так просто.

Опинившись тут, Джуліан забажав рвонути до кинджала Вічності, що валявся неподалік від Анни і Зевса, але раптом виявив, що не може бігти на надшвидкості. На секунду здивувавшись, хлопець подумав про застосування тьми для притягнення кинджалу до себе, але й це не завершилось успіхом.

― Що за чорт?! ― вилаявся він, озираючись.

Темно-синє сяйво все ще світилось по межі території храму… насупившись, Джуліан перевів погляд на Анну і Зевса. Дівчина знову опинилася на ногах, а бог грому, ледве вставши, кинувся навтьоки.

― Ні, прошу! Прошу, ти не так усе зрозуміла! Я… я обов’язково поверну Джеймі!

― АНУ СТІЙ, ВИБЛЮДКУ! ― кричала Анна.

Білолиций бігав по колу і зараз вони опинилися в становищі, коли один може метнутись вбік і тут же наштовхнутись на іншого, тож двоє продовжували робити ривки в різні сторони ― Анна, намагаючись схопити Зевса, а бог, намагаючись уникнути інфеністки.

― Прошу-прошу! Я не зробив тобі нічого злого! Я виконаю свою частину угоди, обіцяю! ― белькотав Зевс, ледь не ридаючи, що, певна річ, було зовсім не схожим на нього.

― От же ж, ― пробурмотів собі під ніс Джуліан, а тоді, зрушивши з місця, неочікувано опинився позаду Білолицього.

Хлопець схопив його за шкірку і щосили пожбурив об землю.

― А-а-а-а! ― заридав той, хапаючись за розбите чоло.

Джуліан підійшов до Анни:

― Що відбувається? ― насупившись, запитав він. ― Чому в цьому місці немає магії?

Та Анна нічого не відповіла. Вона лиш вихопила із рук Хантера кинджал Вічності і знову рушила на Зевса, котрий аж зіщулився зі страху.

― Ні-ні-ні-ні! Не убивай! Не убивай! ― запищав він. А тоді враз зробився серйознішим: ― Ай, чорт візьми! Я розповім тобі все прямо зараз! Ритуал… я повинен його провести! Вайріс! Моя сестра… моя сестра Вайріс, я роблю це заради неї!

Секундочку… сестра?!

Анна різко зупинилась.

― Не слухай цього ідіота! ― закричав Джуліан. ― Прикінчи його на місці!

― Ні-ні-ні! Прошу! Вайріс… моя дорога Вайріс… я робив це все заради неї… я… я не міг розповісти, але…

― Чорт візьми, ― грізно вилаялася Анна, продовживши наближатись до нього. Зевс спіткнувся об кам’яну плиту і звалився назад із вимощеної плитами доріжки ― у траву. ― Що ти ще придумаєш, аби вижити?!

― Це правда! Це правда! ― закричав Білолиций. ― Я… ви хочете знати, чому я так ненавидів свого брата?!

― Не мели маячні, ― люто сказав Джуліан, зрівнявшись із Анною. ― Дядечко Аїд давно мертвий, а ти… тебе чекає те ж саме…

― Аннабель, Аннабель! Прошу тебе! Я знаю, ти можеш вислухати… ти ніколи не убивала нікого просто так! Прошу тебе, послухай! Я… я лиш хочу повернути її! Повернути Вайріс! Вона несправедливо загинула дуже давно і з того часу я… я намагався з’ясувати, що відбулося, намагався повернути її… для цього…

― Заткнись, бісовий виродку… ― вже хотів ударити його Джуліан, як раптом шлях йому перегородила рука Анни.

Вийшовши уперед під тотальний подив Хантера, дівчина зронила майже беземоційним тоном, дивлячись на побитого Зевса зверху вниз:

― Говори.

― Дякую! Дякую! ― тут же почав кланятися Білолиций, а тоді, поправивши забруднене кров’ю і грязюкою біле волосся, взявся розповідати…

В той же час ситуація за територією храму набувала неочікуваних поворотів. Оклик «зараз!» від Зевса, схоже, слугував для когось знаком діяти. Моментально, просто з-під землі почали вилізати різноманітні страшні монстри, а коли з’явилися також циклопи ― стало зрозуміло ― це не просто страховиська, а пекельні істоти.