Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

прошкують сюди.

— То нам треба вшиватися.

— І я так думаю.

Той короткий відтинок коридору, де поворот до шлюзу, містив

опечатані двері вторинного складу, панель низького доступу до

електричних кабелів у стінах і вхід до кімнати з шафками біля

самого шлюзу. Простір тут був вузький і захаращений, матерія

на стінах подірявлена кулями. Одна з них пробила стіну й

пошкодила гідравлічну трубу. Гідравлічна безпекова рідина вже

полімеризувалася в повітрі: сотня крихітних зеленавих цят

поволі білішала. Сама пробоїна вже, либонь, і запечаталася

частиною тієї речовини. А туалет мав розміри стандартної

утилітарності: геть малесенький, де, як сядеш на вакуумний

унітаз, то спиною обіпрешся об задню стінку, а коліньми

упрешся в передню. Криївка, звісно, нікудишня, тож вузькі двері

стояли прочинені. У стінах і дверях зяяв добрий десяток дірок

від куль.

— Гаразд, — мовив Гевлок, і з-за дверей відразу ж виткнувся

пістолет, стрельнувши у коридор наосліп. Гевлок сіпнув Наомі, ховаючи її за свою спину, й закричав: — Припини! Перестань! Я

привів сюди Наґату!

— Одступися туди к чорту! — закричав чоловічий голос із

нужника. На звук ніби щось знайоме, але Гевлок не знав, кому

його приписати. — Богом клянусь: застрелю!

— Я це помітив! — крикнув йому Гевлок.

— Все гаразд, Басіє! — гукнула Наомі. — Це я тут!

Той голос замовк. Гевлок повільно рушив уперед, пильнуючи, щоб не вигулькнув знову той пістолет. Ні, не вигулькнув.

Чоловік, що плавав у туалеті, мав на собі військовий обладунок

марсіянського взірця, вже років на п’ять застарілого. Чуприна

темна, із плямами сивини на скронях. У правиці — пістолет, а в

шуї — зварювальний апарат. Очі широко розплющені, шкіра

чола й щік попеляста. Смуга на боці його обладунку

засвідчувала, де одна з міліцейських куль відскочила від його

ребер. Гевлок підніс догори ліву руку, долонею вперед, але

правицею міцно стискаючи тазер.

— Окей, — мовив він. — Усе гаразд. Ми всі тут, троє, на одному

боці.

— А хто ти в дідька такий? — запитав чоловік. — Ти ж

безпеківський хлоп. Той самий, що замкнув її в буцегарню.

— Було колись, — визнав Гевлок.

Тут Наомі, поклавши руки Гевлокові на плечі, підтяглася, щоб

бачити того, хто прийшов її визволити.

— Ми вшиваємося, — повідомила вона. — Підемо разом?

Розділ сорок третій. Басія

— Ми вшиваємося, — повідомила Наомі. — Підемо разом?

А

на

Басію

наринуло

пекуче

збентеження.

Починалося ж усе так добре…

З легкістю досвідченого зварника урізався він у контрольну

панель шлюзу «Ізраеля». Та композитна плита виявилася

старою системою наплавлених нашарувань, яка часто йому

траплялася, ще коли він працював на Ганімеді, тож цей давно

знайомий йому матеріальчик і додав йому відчуття впевненості.

Коротким коридорчиком проплив він до складського

приміщення з шафками, стискаючи правицею пістолета, але

ніде не уздрівши жодної живої душі. Був почав навіть

сподіватися, що якось воно обійдеться навіть без використання

зброї. З другого боку від кімнати з шафками починався коридор

штирборту, правого борту корабля, котрий і привів би його до

гауптвахти. До мети його виправи лишалося якихось шістдесят

метрів, і навіть жодна сирена не завила, не звістила тривоги.

Першою призвісткою того, що справа обертається гіршим

боком, стала масована заслона загороджувального вогню з

пістолетів, причому стріляли начебто одночасно зусібіч. Тоді він

і сховався у тому крихітному нужнику, надовго…

— Це ж я прийшов порятувати тебе, — сказав Басія, усвідомлюючи водночас, як по-дурному звучать ці його слова.

— Дякую за це! — сказала, ще й усміхнулася йому, Наомі.

— Ну, так, нам би зберегти… — почав казати цей землянин у

бойовому костюмі, але мову йому урвала нова шквальна

стрілянина. Кулі відскакували від коридорних стін, відриваючи

пасмуги ізоляційної піни, які приєднувалися до плавучих кульок

затверділої гідравлічної рідини. Землянин заштовхав обох їх, Наомі з Басією, в туалет, притиснувши їх до задньої стінки. На

нужник припало