Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

плечовій пластині землянина, лишивши по собі довгу

борозенку.

— Я Басія! — відрекомендувався зварник.

Землянин виткнувся з якоюсь величенькою стрілячкою за

двері й зробив кілька пострілів: бум! бум! бум!

— А я Гевлок. Про все інше? Хай як виберемося звідси!

Тут Наомі, геть несподівано для Басії, вихопила з його руки

пістолета й простягла Гевлокові:

— Мо’, тобі це придасться?

— Ні, — відмовився той і вистрелив ще кілька разів зі свого

бумкала. — Не треба летальних набоїв. Поки можливо нам не

вбивати цих пришелепків, уникаймо вбивства!

— А що ж тоді? — спитала вона.

Гевлок знай тягав тлусті набої зі своєї торбинки й ладував

ними ту гучну рушницю.

— Хай-но я вискочу в коридор, ви двоє щодуху до шлюзу! —

Заладувавши й останнього набоя у свою пукалку, лунким

клацом привів її в бойове положення. — Ти, Басіє, захищений

обладунком, то затуляй її ззаду. А ти, Наомі, пропливи через

склад. Хапай там костюм і все, що можна швидко нацупити на

себе!

— Ми готові, але після тебе, — відказала Наомі, торкнувши

рукою Гевлокове плече. Басія «кивнув» землянинові кулаком.

— Ну то гайда! — сказав Гевлок і вихопився у коридор. Наомі

шугнула за ним, але круто звернула в протилежному напрямі: до

кімнати з шафками й шлюзу. Басія не відставав, прикриваючи її

ззаду. Подолали вони лише кілька метрів, як Басія відчув: двічі

мов молотом гупнуло щось йому межи плечі.

— Мене підстрелили! — панічно крикнув. — Підстрелили!

— Хіба твій дисплей каже, що ти спливаєш кров’ю? — не

зупиняючись, запитала Наомі.

— Ні.

— Ну то житимеш. Для того обладунок на тобі.

— Менше балачки! — скомандував Гевлок просто за Басіїними

плечима й дав йому стусана в спину. — Більше втікачки!

А Басія й не підозрював, що той наступає йому на п’яти. Від

товариського стусана він мало не видав вереску, що було б геть

не по-геройськи. Наомі ж, відірвавшись на кілька метрів від

чоловіків, уже й шаснула до комори. Басія за нею — коли

доплуганив до дверей. А вона вже зміїсто вписувалася в яскраво-помаранчевий аварійний костюмчик. Гевлок затримався на

порозі, аби зробити ще кілька пострілів у коридор.

— Налаштуйся на двадцять сім нуль один п’ять! — сказав

Гевлок.

— Що?

Для Басії ці слова не мали жодного сенсу. Та й уся ця вервечка

подій дедалі дужче заморочувала, гнітила його, мов яке

кошмарище. І чого ці людці так розбахкались, так обплювали

його всякими дикунськими словами? Де й ділося те почуття

спокою та героїзму, з яким він погодився піти на таку

рятувальну акцію.

— Це частота, якою послуговується тутешня сек’юриті, —

пояснив Гевлок. — Можеш попідслуховувати. Вони не кодують

розмов. Бо таке вже воно, — зітхнув, — бля-люби-теля.

І Басія знайшов своє меню, увімкнув радіочастоту свого

костюма й набрав 27.015.

— …злигався з ними! — сказав сердитий голос якогось

молодика.

— Той факт, що це падло відстрілюється від нас, не лишає

аніяких у дідька сумнівів щодо цього, — відповів голос когось

старішого. — Довбонув мене двома травматичними бульбами.

Чи не перебив мені ребрá.

— Отже, — мовив Гевлок і помовчав, аби ще раз стрельнути. —

Гадаю, це й є воно — рішення не вертатися назад.

Басія не втямив, кому землянин це каже.

— Ох, і задам я тобі научку, дупи дучко! — сказав старіший. —

Просто в пику розстріляю тебе!

І по цих словах іще одна баражна стрілянина просто розірвала

коридор.

— Дев’яносто дев’ять відсотків твоїх влучань, головний, припадає на корпус корабля, — відказав тому Гевлок. Діловитим

тоном. Він ніби перебував десь посередині між збентеженням

через лютість Кенена-нападника й твердішою рішучістю піти на

ще більше насильство. Басія пригадав, як хтось був розповів

йому про ідею бушідо — ще тоді, коли він улаштовувався на

першу свою роботу на Ганімеді. Нібито,