Зоя Лістрова - Пограємо в любов, Зоя Лістрова

Глава 13.

Герман їхав зі сльозами на очах, при батькові він був стриманий. Зрозумівши, що може потрапити в аварію, він зупинився. Він дивився, як йшла пара, і сміялася. Назустріч йшла пара у віці, тримаючись за руки. Германові було прикро, що в нього все не так.

Йому зараз хотілося кохання, хотілося отримати позитивні емоції. Але та, кого любив, холодна до нього, наче снігова королева. Він не міг зрозуміти її холодності. Коли вона його обійняла, він зрозумів, що треба тікати. І це, не через договір, він повинен завоювати її. Вона повинна обіймати і цілувати його з любові, а не з жалю.

Гліб відчув жахливу самотність. Йому щодня дзвонила Світлана, хоча він їй сказав, що все скінчено між ними. Вона продовжувала надзвонювати. Ось і зараз, дуже не до речі, зателефонувала. Він прийняв її запрошення. Герман думав йому стане легше після гарного сексу. Вийшло навпаки. Він зрадив Лізі, хоч вона й була перед його очима. Він хотів Лізу, як нікого і ніколи. Ліза недоступна, приваблива, кохана.

Герман поїхав до будинку Лізи, на годиннику було одинадцять двадцять сім. Машину зупинив перед вікнами. Вийшов з машини і почав дивитися по вікнам. Він не знав, де її вікно. У двох горіло світло, невдовзі в одному з'явився силует Лізи. Герман уявив себе поряд з нею, йому стало так затишно. Потім він побачив, як вона визирнула у вікно, він миттєво сховався за машину. Коли вона пішла від вікна, він сів у машину і сидів поки вона вимкнула світло.

Герман поїхав до батьків, у себе він відчував самотність, відчуття, про яке раніше не знав. Заснути не міг. Він зрозумів, як змінилося його безтурботне життя. Батько смертельно хворий, як жити, коли його не стане. Він зустрів кохання, яке треба завоювати. Він почав робити те, чого не хоче. Навіть секс йому не приніс задоволення як раніше.

Герман згадав силует Лізи у вікні, її довге розпущене волосся.

 

Мені не спалося, думки у мене перепліталися одна з одною. Я думала про все одразу. Крутилася і не могла заснути. Я погодилася на гру, яка забере у мене частину мого життя, яку я могла б прожити інакше. А може, це так і має бути. Хто знає, як усе має бути. А що буде потім, після того, як помре Павле Олексійович. Я заплакала, мені було шкода Павла Олексійовича, а також Германа. Що буде з Германом? Ось ми розстанемся, і як все буде...

 

Крізь сон почула дзвінок у двері, подивилася на годинник, одинадцята. Сьогодні ж подавати заяву. Я підскочила з ліжка, як ошпарена. Відчинила двері, а там Герман.

- Чому раніше не зателефонував. Нам же на дванадцять іти подавати.

- Я сто разів дзвонив. Подумав, щось сталося, тож приїхав.

Телефон лежав у сумці і тому я не чула як він дійсно дзвонив багато разів. Я відіслала його на кухню, пити каву, а сама почала збиратися. Спочатку подзвонила мамі.

- Мамо, ти де? Чому ти мене не розбудила? Ладно потім поговорим.

- Не хвилюйся, ми встигнемо. Ти така домашня, можна…

- Ні.

 Він підійшов, взяв моє волосся і підніс до свого обличчя і глибоко вдихнув.

- Я просто хотів вдихнути запах твого волосся, я заснути не міг, так хотілося відчути твій запах.

- Ти маніяк?

- Вмієш ти з неба на землю скинути.

Я дістала паспорт. Германе, взяв у мене паспорт.

- Так ти мала.

- Не така вже. Але можемо все скасувати.

- Ну чому ти одразу так категорично. Не спитати, не сказати нічого не можна, сказав, теж не так.

 Я йому послала повітряний поцілунок і розвернула до дверей. Він усміхнувся і вийшов.

 

Після подання заяви, посиділи в кафе, бо мені хотілося кави з тістечком. Він дивився на мене, мене це сердило, розмовляти не хотілося. Менше ніж через місяць весілля, і тоді мені доведеться бачити його частіше. Чи витримаю я, чи зірвусь і нагадаю йому хто я. Я навіть усміхнулася, подивилася на нього, а він мені у відповідь усміхнувся. Дурник, не знає чому я посміхаюся.

- Ну, нарешті посміхнулася.

- Я посміхнулася тому, що представила твою реакцію на те, що скажу. Побачимося за три дні.

- Гаразд, хай так, проте скоро будимо разом.

- Врахуй, у мене твоя розписка, що шлюб фіктивний.

- Я одного не зрозумію, невже я тобі досі бридкий. Можеш не відповідати, я і так знаю, що скажеш.  Добре, проїхали. Куди підвезти? - Я назвала адресу.

Коли під’їхали він як завжди вийшов, відкрив двері. А коли я вийшла з машини, він обняв мене і почав цілувати у губи. Це було так зненацька для мене, я не встигла зреагувати. Тільки мукнула и відштовхнула його.

- Невже не приємно?

-  Ти порушив договір.

- Все рівно вже до весілля не побачимось. Одного не розумію, чому ти така строга. Ти така завжди, або тільки зі мною. Чи це твоя гра зі мною.

- До побачення наречений.

- Ти не відповіла.

Я пішла, ще не час для цієї теми. Я і сама не люблю думати про це. Мене більше цікавіть, як буде після весілля. Чи зможу стримувати свої почуття, бо коли він мене вперше поцілував, мені сподобалось. Я ж ніколи ще не цілувалась. Спочатку він був в моєму серці, а потім не було з ким. Були тільки хороші друзі і не більше.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍