Деніел Кіз - Притулок пророцтв

на другий поверх, і засунула його член назад. Її тіло рухалося в ритмі таймера на вимикачі.

На середині третього маршу світло згасло, і їх знову оповила темрява. Дуґан відчув, як по її тілу пройшло тремтіння. Артеміда розтиснула руки і почала падати. Він підхопив її обм’якле тіло.

– Не зупиняйся, – прошепотіла вона.

Унизу знову спалахнуло світло.

– Хтось от-от…

– Я.

– Світло ввімкнули, хтось от-от підійметься сюди, – уточнив Дуґан.

– Це на другий поверх.

– Звідки ти знаєш?

– Бо на третьому тільки наші дві кімнати.

Коли вони піднялися на майданчик третього поверху, світло на другому вже вимкнулося. Він уже кінчив, та її лоно ще й досі пульсувало. Оце так esprit de l’escalier[20]! Йому дуже подобалася ця чудова французька фраза: ти вже вийшов звідкілясь і прямуєш до сходів, і аж тут тебе нарешті осяює, що треба було сказати чи зробити.

Біля своїх дверей Дуґан сягнув до кишені по ключ.

– Не до тебе, – сказала Артеміда, – поліція шукатиме в будинку новеньких. Мене вони знають, тож мою кімнату не перетрясатимуть.

Дуґан завагався, та вона потягла його до своїх дверей, відімкнула і завела досередини. За вікном кімнати розкинулось небо. У місячному світлі її очі блищали.

– Було цікаво, – промовив Дуґан.

Артеміда потягла його до ліжка.

– Я ще не закінчила.

Він відхитнувся. Вона засунула йому руку в штани, провела долонею по вогкому стегні і стиснула пальцями яйця.

– Ну що, красунчику, як тобі траханина на сходах?

– Треба подумати.

Вона стиснула ще дужче.

РОЗДІЛ 17

Батько Алексі прибрав свої міцні пальці з її шиї, і Рейвен випросталася. Димок розвіявся. Ґнотик свічки почорнів і скрутився. Вона обвела поглядом своїх викрадачів у масках. Цікаво, чи коли-небудь вони зможуть довіряти їй настільки, щоб показати обличчя? Тільки Алексі міг її захистити, але він кудись поїхав.

– Ходімо, Нікі, – покликав батько Алексі, – я відвезу тебе до схованки.

Пригадавши, як він мало не зґвалтував її в гардеробі, Рейвен відсахнулася.

– Я тебе не скривджу.

Рейвен переводила погляд з однієї маски на іншу. Хто захистить її від їхнього лідера?

– А з кимось іншим ти поїдеш?

Вона кивнула.

Батько Алексі оглянув присутніх.

– Зубочистко, відвези її, але щоб не смів торкатися, доки мій син з нею не закінчить.

Рейвен з полегшенням поклала руку Зубочистці на плече.

– З тобою я поїду.

Він вів машину мовчки і крізь прорізи маски невідривно дивився на Рейвен темними очима.

– Пильнуй за дорогою.

– Мені більше до вподоби дивитися на тебе.

Коли вони під’їхали до схованки, Зубочистка обійшов авто і відчинив їй дверцята. Рейвен завагалася.

– Не бійся, Нікі. Я ніколи не торкнуся тебе проти твоєї волі.

Він повів її вгору сходами, зупинившись тільки перевірити, чи на місці волоски, які вони залишали між одвірком і дверима.

– Ти й досі спиш у гардеробі? – спитав Зубочистка, коли вони ввійшли.

– Я була слухняною дівчинкою, і Алексі мене підвищив, – Рейвен махнула рукою в бік маленької кімнатки.

– Добре, але я мушу тебе там замкнути.

Вона усміхнулась.

– Я тільки так і погоджуюся.

Тієї ночі вона товклась і крутилася з боку на бік на своїй розкладачці. Чи повернеться Алексі до ранку, як і обіцяв? Може, розповісти йому, як його батько з нею поводився?.. Краще не треба…

Це може їх розсварити.

…а може й вилізти тобі боком, вибери слушний час…

Рейвен було нестерпно залишатись на самоті вночі. Вона совалась і крутилася, аж доки крізь маленьке віконце не пробилося вранішнє світло.

Вона почула, як відчинилися вхідні двері. Зубочистка передумав? Чи це хтось інший? Мірон? Алексі? Рейвен скочила на ноги і присунула розкладачку до дверей. Наполегливого нападника вона, звісно, надовго не стримає. Рейвен роззирнулася довкола. Оборонятися було нічим.

У дверях кімнатки заскреготів ключ. Вона схопила подушку і притиснула її до себе, наче щит.

…ти що, знущаєшся? от ідіотка, теж мені пояс цнотливості знайшла…

Є кращі ідеї? Тоді стули пельку.

Двері розчинилися, перекидаючи розкладачку. Кімнатку залило світло.

– Доброго ранку, Нікі, це що за барикади?

– Коли я сама, мені завжди страшно. Алексі, не залишай мене більше.

Він обійняв її і пригорнув до себе.

– Я не можу цього обіцяти. Але знаєш що? Ти заслужила на відпочинок. У знак винагороди запрошую тебе на королівську екскурсію пам’ятками Афін.

– Якими?

– Побачиш, коли приїдемо.

Вони спустилися вниз, вийшли зі схованки і попрямували до «Гарлея», що стояв за рогом.

– Дозволь мені вести, – вередливо промовила Рейвен, коли Алексі сів за кермо. – Щоб не втратити навичок.

– Судячи з того, як ти давала собі з ним раду під час поїздки до банку, я б сказав, що тобі не потрібно репетирувати. Залазь.

Вона сіла позаду і обійняла Алексі за талію. Спершу їхали прямо, тоді кілька разів звернули і зупинилися біля якоїсь таверни.

– Візьмемо сендвічів і пляшку вина, щоб мати що попоїсти, коли приїдемо на місце.

Алексі купив ґірос[21] і пляшку рецини, склавши все це в сідельну сумку. Коли вони проминали квартал, уздовж якого тяглися крамниці, Алексі показав рукою вгору.

– Дивись.

– Боже мій, Парфенон! – Рейвен ледь не звалилася з мотоцикла. – Я ніколи не бачила його так близько.

– Акрополь – найкраще місце, щоб розпочати нашу екскурсію.

– Я не можу!

– Тобто?

– Я боюся висоти!

Алексі прив’язав мотоцикл і перекинув сідельну сумку через плече.

– Якщо можуть туристи, то зможеш і ти.

Він схопив її за руку і потяг за собою.

– Ні!

– Спочатку вогонь, потім це? Якщо хочеш стати однією з нас, тобі потрібно долати свої страхи.

Він потяг її до першого майданчика. І далі звивистою стежкою від одного повороту до іншого, все вище й вище.

– Стій! Я знепритомнію!

– Я тобі не дам.

…заплющ очі і хай він тебе веде. я спробую не панікувати…

Нарешті вони зупинилися.

– Ось ми й на вершині. Було не так вже й страшно, правда?

…не давай мені дивитися вниз…

Переводячи дух, Рейвен звернула погляд на Парфенон.

– Там колись був храм Афіни, – промовив Алексі. – Всередині стояла сорокафутова[22] статуя богині, що тримає в правій руці крилату Ніку.

– Я знаю, що Афіна – це богиня війни, а хто така Ніка?

– Це ім’я означає «перемога». Ніка відома насамперед завдяки швидкості свого польоту, – він показав на меншу будівлю на крутому виступі, що нависав над Акрополем. – А це храм іншої Ніки, Ніки Аптерос, тобто «безкрилої перемоги».

– Чому безкрилої?

Алексі схопив її сильними