Рік Вейкман (Wakeman) - Сварлива рок-зірка в літах, Рік Вейкман (Wakeman)

Я ж ніколи цього не казав.

Я ж тільки сказав, що будуть "коні". У нашому конкретному випадку це були коники на паличці. Фігуристи каталися в хмарах випарів сухого льоду, щоб було видно лише їхні верхні половини. Чесно кажучи, не було жодного журналіста, який би не сміявся, коли ці дванадцять хлопців на іграшкових кониках вибігали риссю. Навіть люди з RSPCA сміялися, тому що вони бачили смішну сторону і були просто раді, що тут немає ніяких проблем. Єдині, хто не сміявся, це ті, з Ради району Брент, які були трохи лівіші за Сталіна. Їм це зовсім не сподобалося.

Щодо справжніх виступів, мені дуже сподобалася кожна секунда.

Є два визначальних моменти з "Короля Артура на льоду", які запам’яталися мені. По-перше, монашки. Прем'єра пройшла чудово. Наприкінці першої половини у нас було близько дюжини фігуристок, які танцювали під чарльстон: це було справді дуже вражаюче, набагато більше смаку ніж у другій половині шоу. Коли вони закінчували, я спитав у гурту: "Гей, хлопці, що ви про це думаєте?", і вони піднімали картки з результатами з дев'ятками чи вісімками на них. Тоді я питав: "А що ви скажете про те, що ви працюєте на мене задарма?". Тоді вони перевертали картки, щоб скласти слово "bollocks" (дурниці, нісенітниці). Глядачам це подобалося, і все було весело.

Однак другого вечора я ще не оглянув аудиторію, перш ніж ми перейшли потрапити до цієї частини. Я якраз представив "скетч з картками результатів", коли мій погляд упав на сектор для сидіння, найближче до місця, де картки триматимуть угорі ... там було повно черниць. Там, мабуть, сиділо дві сотні монашок, усі незаймані й справжні.

Якраз вчасно, але з неприємним відчуттям у животі, я попросив оцінки, і група належним чином підняла то дев'ятки, то вісімки. Усі черниці захихикали, і з глядацьких місць над льодом пролунало кілька чемних плескань. У мене не було наміру жартувати про роботу "за ніщо", але, на жаль, група не знала цього і просто хотіла виконати свое завдання.

Що вони й зробили, красиво.

Дурниці.

Черниці завили від сміху!

Другий визначальний момент "Короля Артура на льоду" стався в останній вечір. Перед шоу Тоні Бердфілд підійшов до мене і сказав: "Рік, ти знаєш, що в тебе не вистачає одного фігуриста? Один із них захворів.

Я не надто турбувався.

- Все гаразд, Тоні, їх так багато ...

- Все так, але Рік...

- Тоні, ніхто не помітить, не хвилюйся.

- Добре, Рік, я просто повідомляю тобі ...

Виступ йшло плавно, поки ми не дійшли до частини під назвою "Остання битва". Це було фантастичне видовище, треба сказати, всі ці чудові ковзанярі, одягнені лицарями з дерев’яними мечами, неймовірне світлове шоу, всюди сухий лід, це було чудово. З-за сухого льоду було видно голови цих коней, по двадцять п’ять з кожного боку льодового поля, які вийшли на останню кульмінаційну битву. Потім вони каталися на ковзанах і стикалися один з одним по парах і влаштували хореографічний бій на мечах, а потім одночасно "вбивали один одного й зникали під хмарами сухого льоду.

Щойно почалася "Остання битва", до мене дійшло, чому Тоні хвилювався, що фігурист захворів. Він був одним із лицарів, що означало, що у нас було непарне число, двадцять чотири з одного боку та двадцять п’ять з іншого. Однак наслідки зробились зрозумілими мені занадто пізно. Лицарі велично кружляли навколо льодового поля, а потім, за розкладом, об’єдналися в пари, щоб розпочати бої на мечах і добити один одного.

За винятком, звісно, одного зайвого фігуриста, який безцільно катався навколо, шукаючи когось убити та бути вбитим. Йому не пощастило. Його передбачувана мета – зниклий лицар – був удома в ліжку з гастроентеритом.

На цей момент оркестр, мій гурт, хори, освітлювачі — усі затихли. Я пам’ятаю, як Девід Мішем, диригент, дивився на мене, а я лише губами прошепотів: "Продовжуйте, продовжуйте!".

На той час глядачі теж почали робити підрахунки, тому, оскільки кількість лицарів зменшувалась, усі погляди були звернені до цього самотнього воїна. Бідолаха катався на ковзанах сам, відчайдушно намагаючись виглядати так, ніби все було сплановано. Зрештою, звісно, нікого не залишилося, крім нього, тож близько хвилини він катався по льоду, а весь "Імперський Басейн Уемблі" дивився на нього в очікуванні. Здавалося, що ціла вічність.

Як він надумав зробити те, що зробив далі, я ніколи не дізнаюся. Але це був чистий геній.

Він просто зупинився, встромив у себе меч і покінчив життя самогубством.

Геній.

Це був витвір мистецтва.

Король Артур на льоду був одним із найкращих часів у моєму житті. Мені подобалася кожна хвилина: підготовка, репетиції, музика, виступи, все. Я б віддав праву руку, щоб зробити все це знову. Шоу увійшло в фольклор рок-н-ролу як одне з найбільш екстравагантних концертів всіх часів. У незліченних опитуваннях, які щороку проводять такі журнали, як Q, він майже завжди потрапляє в трійку лідерів у розділах "Найкраще шоу в прямому ефірі" та "Найбільше безумство". Останнє мене не хвилює, це було дивовижно. Ми були першими. Це не був тривимірний замок-голограма, ми побудували цю кляту штуку з дерева. Це не були спецефекти, все це було під керівництвом людини, реальне життя перед вашими очима. Наскільки я знаю, це був перший раз, коли підвісні гучномовці були використані у Великобританії. Багато в чому ці три вечори на льоду були дуже інноваційними. Немає нічого такого, що б могло зрівнятися з тим, що я називаю "людським видовищем", де все, що відбувається, створюють люди — музиканти, співаки, актори, танцюристи тощо.

Кожному, хто брав участь у "Королі Артурі на льоду", є що розповісти.

Кілька років тому я розмовляв із суперзіркою катання на ковзанах Робіном Казенсом про шоу, і він сказав мені, що технологія просунулася настільки, що тепер ми можемо набагато більше: лід не обов’язково повинен бути плоским, площадка-ковзанка може замерзати значно швидше, і ви навіть можете робити тур з цим шоу. Америка була б ідеальною для цього, тому що хокейні стадіони у них є абсолютно всюди; в Східній Європі так само, хоч і лише після падіння Стіни. Але тоді, коли я це робив, логістика означала, що це не просто шоу, яке не може встояти на своїх ногах (або ковзанах), навіть продаючи 15 000 квитків щовечора. Тож, на жаль, ми робили лише ці три вечора. Я виконував "Короля Артура" по всьому світу, але лише тричі на льоду.

Звичайно, як і