Еммі Берн - Весняна казка , Еммі Берн

Від ліків я просто провалилась у темряву , і тільки шум та різні голоси витягнули мене із того стану . Я відкриваю очі , та зустрічаюсь поглядом з схвильованим Марком . Одразу ж помічаю який він замучений , під очима синці здається він не спав всю ніч . У дверях стоїть Макс , руками показує сердечко та йде геть, як же він мене злить . У голові повільно спливають картинки вчорашнього дня , я ж заснула поруч з дідусем, а зараз його немає . Серце від хвилювання починає дуже стильно битись, думка що його забрали мене дуже лякає .

— Де дідусь ? - мій голос вже тремтів від страху , Марк ніжно торкнувся долонею моїх щічок та поцілував у носик .

— З ним все гаразд. Він у безпеці в приватній клініці , де доступ до нього будемо мати тільки ми - його слова мов мед для моєї душі , дідусь у безпеці .

— Що у тебе сталось ? Ти ж знаєш що це Макса робота ? - не збираюсь приховувати від нього нічого, нехай знає правду , але на мої слова не було жодної реакції, здається Марк і так знав хто це .

— У нього з батьком буде серйозна розмова , але ти не переживай більше він тебе не образить - Марк ніжно обіймає мене до себе, я вдихаю аромат його тіла та нарешті почуваю себе у повній безпеці.

— Я так злякався за вас , той час поки я був у поліцейському відділку здавався для мене вічністю . - він сильніше мене притискає до себе, а у мене на очах з'являються сльози , але це вже сльози радості .

— Я кохаю тебе Марк - вирішую сказати першою, я просто не можу мовчати про свої почуття особливо зараз .

— Я тебе також дуже сильно кохаю - він цілує мої щічки , носик . Спускається до моїх губ та дарує пристрасний поцілунок , у якому я відчуваю любов та те як сильно Марк скучив за мною .

Моє серце тріпоче від радості, приємне тепло розливається по тілу, нарешті він поруч зі мною. Його руки на моїй талії , а мої обіймають Марка за шию , сильніше притискаючи до себе. У голові зараз немає жодних думок, вони зникають кожного разу як ми цілуємось.

— Поїхали звідси. У мене для тебе є сюрприз - сказати що я зраділа , це нічого не сказати. Мені дуже сильно хотілось покинути цей будинок , а слова за сюрприз тільки посилили моє бажання.

Я широко посміхаюсь та багато разів киваю на знак згоди . Ми беремось за руки , та спускаємося на перший поверх . Я дуже сильно хотіла , щоб Макса вже не було вдома, і ми могли спокійно піти геть . Але виявилося що всесвіт не на моїй стороні, і у вітальні нас вже чекали Макс та його батько . Даремно я погано думала за Остапа , він виявляється нормальний чоловік , та вчора я була у не дуже хорошому психологічному стані, тому надіюсь він на мене не ображається.

— Дякую вам Остапе  , за допомогу - міцніше стискаю руку Марка , мені необхідно відчувати його підтримку , адже під пильним поглядом Макса мені важко втриматись на ногах .

Остап посміхнувся на мої слова, та штовхнув рукою Макса в перед , натякаючи йому на щось.  

— Я дуже сильно вибачаюсь за свою поведінку . Наступного разу підкину щось більш цікавіше - Макс підморгнув нам , та із переможною посмішкою йде на другий поверх . Остап важко видихає , напевно він думав що син зараз вибачиться перед нами .

— Прийміть мої вибачення за сина, я зроблю все щоб він забув про ці дурниці. - чоловік поклав руку на серце та опустив голову , якщо чесно мені його навіть трохи шкода стало  , уявляю як Макс псує йому нерви.

— Вам немає за що вибачатись . Ви нам помогли , і у ніякому разі не відповідаєте за вчинки власного сина .- я старалась говорити м'яко , щоб заспокоїти його трішки Остап з вдячністю поглянув на мене , та кивнув.

— Добре дядьку, ми вже поїдемо . До зустрічі - чоловіки прощають і ми нарешті покидаємо цей будинок.

Мені вже не терпиться дізнатись, що ж за сюрприз мені підготував Марк , але я з останніх сил терплю, щоб не задати сотні питань. У машині на задньому сидінні я замітила багато сумок з одягом , та різними речами , свого здивування я не приховувала .

— Ти кудись їдеш ? - ошелешено запитую .

— Майже , потерпи скоро все дізнаєшся - мені потрібно зараз , цікавість розпирає мене із середини .

Та скільки я б не задавала питань, Марк вперто мовчав або повторював що потрібно потерпіти . Хвилини що ми кудись їхали здавалось мені вічністю , та коли ми заїхали на підземну стоянку однієї багатоповерхівки  я вже нічого не розуміла.  Запитань стало ще більше, до кого ми приїхали ?

— Хто тут живе ? - встаю перед Марком , не пускаючи його вперед , а він тільки знову мені посміхнувся повністю проігнорувавши моє запитання.

— Ігнорувати не красиво - показово надуваю свої губки ніби ображаюсь на нього.

— Чим швидше ми піднімемось , тим швидше ти все дізнаєшся - варіантів немає  потрібно йти, незнала що Марк такий впертий .

Поки ми підіймались на ліфті , я весь час намагалась зрозуміти що за сюрприз, куди він зібрався їхати та до кого ми приїхали зараз. Та коли Марк відкрив своїм ключем вхідні двері квартири , до мене почало доходити , що тут відбувається. Я із всіх сил трималась , щоб не запитати що це і є його сюрприз . Ми пройшли у середину квартири , вона дуже простора та з мінімальним наповненням , видно що тут ніхто не жив , та й ремонт тут закінчили зовсім не давно .

— Як тобі? - Марк з цікавістю розглядає мою реакцію , а я й не знаю що сказати , квартира чудова мені дійсно подобається.

— Вона простора та красива , чи я вона? - Марк проходить далі, та відкриває мені вид спальні , від її краси мені просто бракуває слів , щоб описати що я зараз бачу .

Велетенське ліжко стояло посеред кімнати , як що бути точною воно займало 1/4 усього простору. Стіни були  молочного кольору, а  смарагдові штори, красиво контрастували на їх фоні . Шафа купе на всю стіну  з дзеркалами на всіх дверках , робила кімнату візуально більшою . М'який білий килимок під ногами , приємно торкався моїх ніжок , я не стрималась і провела по ньому рукою, від чого получила масу приємних відчуттів.

— Вона неймовірна Марк - не можу скрити свого захоплення.