Олександра Багірова - Єдина для Ворона, Олександра Багірова
- Жанр: Сучасний любовний роман
- Автор: Олександра Багірова
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Як ти дістала! Одні неприємності з тобою, - Вадим ходить туди-сюди по кабінету лікаря.
Останнім часом зле почуваюся, хочу спати, вранці нудить.
Чоловіка це дратує. У нас зараз напружені стосунки, він не втрачає нагоди мене вколоти, а я терплю… що мені ще залишається робити. Занадто я від нього залежу. Він затиснув у своїх величезних кулаках ті жалюгідні крихти, що залишилися від мого життя.
- Нічого страшного. Це минеться, я тобі казала, - опускаю очі, стискаю в онімілих руках поділ сукні.
Не залишає відчуття, що він ладен розірвати мене голими руками. Але чомусь терпить. Але скоро його терпець урветься. І тоді… мені страшно… це буде кінець усьому.
Лікарка входить до кабінету. Сива жінка посміхається.
- Недуга тимчасова. З дуже приємними наслідками, - сідає за стіл.
- Що з нею? – Вадим нависає над жінкою.
– Вагітність, – видає лікарка.
Мої очі округляються до болю. Не вірю. Фантастика! Занадто нереально, щоб бути правдою!
Мені багато років тому поставили діагноз – безпліддя. Після отриманих травм, перенесених операцій лікарі одноголосно підписали мені вирок – про дітей можна забути.
- Цього не може бути! Я безплідна! – дивлюсь із подивом на лікаря. Повторюю те, що кривавими літерами вибилося у свідомості.
- Вісім тижнів! Вітаю, матусю, - жінка поправляє окуляри в товстій оправі.
На Вадима не дивиться. Боїться його. Від чоловіка йде стільки негативу. Шкірою відчуваю, як він закипає.
А мене огортає хвилею ніжності. Дива трапляються! Навіть коли вже не віриш у них. Коли здається, що чорна смуга продовжуватиметься вічність.
- Неможливо, - притискаю руки до живота.
Важко зрозуміти. Боюся повірити.
Заповітна мрія, невже вона збулася... Невже доля змилостивилася наді мною!
У моєму животі дитя! Сльози щастя на очах.
Дивлюся з подякою на лікарку. Хочеться підбігти та розцілувати її.
За спиною виростають крила. І я на якийсь час забуваю, про те, хто поряд, про те, хто продовжуватиме мучити мене і мститись…
- Особливо, якщо зважати на те, що між нами нічого не було ці місяці, - гарчить чоловік. - Непорочне зачаття, дива та й годі, - голос просякнутий їдким сарказмом.
Повертає мене в пекельну реальність.
Він має рацію, нічого між нами не було після… І бути не могло.
Я бережу вірність єдиному... Нікого і ніколи до себе не підпущу.
Ворон… він все ж таки залишив свій слід… його дитина. Мого ката, мого монстра, єдиного кого продовжую любити незважаючи ні на що…
А тепер ще й плід нашої хворої казки… того солодкого та лякаючого божевілля, дикої привабливої та болісної брехні. Але було щось справжнє, те, для чого це все просто необхідно – наша дитина.
Моє кохання триває, воно продовжує жити в нашому малюку.
- Вадим… пробач… – банально, безглуздо. Але я не знаю, що сказати чоловікові.
Що наш шлюб – це фарс.
Він це знає. І мучить мене. Дивитись на мої сльози – це своєрідна потреба Вадима. Карати мене день у день. І себе теж… Ми в пеклі… але тепер усе зміниться. Дитина – це нове життя. Моя надія. Моя опора. Мої сили.
- Потрібно позбутися цього непорозуміння, - голос злий, скажений, - Якнайшвидше.
Із задоволенням завдає мені болю. Дивиться мені в очі, п’є мій жах.
- Кохання творить дива, - втручається лікарка. – У випадку Каріни – це справді унікальний випадок. І аборт ... ви розумієте, що більше такого не повториться. Вона вже не зможе завагітніти.
- Заткнися! – нервово обриває її.
- Попрошу трохи поваги! - завідувачка відділенням піднімається зі стільця, дивиться на мене зі співчуттям.
- Ще одне слово, вилетиш із роботи як пробка. Що не зрозуміло? - Вадим повертається у її бік, свердлить її осатанілим поглядом.
– Я просто дала рекомендації, – жінка блідне, відходить на крок назад.
– Це не дитина! Це зараза у животі моєї дружини. І ви виріжете це негайно, будь-якими способами! – у нього утворюється піна у куточках рота, кулаки стиснуті, тремтять від гніву. - Поки ця гидота не розрослася і не завдала ще більше неприємностей.
Бридкі, ганебні слова. Безжальні. Вони встромляються в серце отруйними голками. Примушують тремтіти в агонії.
- Ні! - відчайдушний крик зривається з губ. Я не можу втратити свій скарб.
Навіть від Вадима я не очікувала такої жорсткості. Він не може забрати найдорожче.
Чоловік повертається у мій бік. Довго дивиться, спопеляє поглядом. Які ж у нього страшні очі, там клубиться ненависть, вона прагне виходу, прагне болю та страждань.
- У тебе немає вибору. Тільки аборт, або…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Єдина для Ворона, Олександра Багірова», після закриття браузера.
