Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Глава 9

Глава 9.

Сонце вже доходило до середини. Оріон пасся на галявині, поки Мира, Стефан і Мо сиділи в хатинці і пили гарячий відвар з трав із запашними булочками, які принцеса принесла з собою. Жінки розмовляли про події, що так сильно сколихнули їхню імперію. Мира розповідала все. Хотіла, щоб жінка порадила їй, що робити далі.  

Хлопчик весь це час сидів біля дівчини, не на хвилину не покидаючи її. Ніби боявся, що її знову заберуть у нього. Стефан був сиротою. Батьки померли рік тому, від невідомої хвороби. Мира пам’ятає як знайшла його в лісі, коли йшла до Мо. Бідолашний, сидів біля дерева і плакав. Шкода їй стало хлопчину. Тому, визвалася допомогти йому.

Дім, де Стефан жив раніше з батьками, імператор вже давно продав іншим людям. Не любив, щоб майно застоювалося. Довелося, на початках, посилити дитину, в одній із кімнат замку, що знаходилася біля кухні. Жінки відразу полюбили малого розбишаку. Та й чим міг, допомагав він їм. Однак, тримати хлопчика в замку довго не можна було. Якби батько дізнався, було б непереливки всім. І в кімнату повинна була скоро заселитися нова служниця. А виганяти хлопця жити на двір Мирі не хотілося. Хоч холодів в Цитаделі не було, а зими були теплими і про сніг з морозами мешканці знали лише з книжок. Та якось не годилося було лишати дитину на вулиці. Тому, принцеса почала шукати Стефану родину, яка б його залюбки прийняла до себе. І вона знайшла таких людей. І вже ходила з хлопцем до них. Та поселитися в новій сім’ї Стефану видно не судилося. Хлопчик перейшов дорогу імператору. Заступився за Миру, коли батько вдарив дівчину за непослух. А той, довго не думаючи – запроторив бідолашну дитину в холодну та сиру камеру. І як Мира не плакала, як не благала батька випустити Стефана, той залишався байдужим. «Він всього лиш дитина!» - кричала в сльозах вона. Та імператорові було начхати на людей. Його хвилювало лиш власне Его і золото, яким було набито все у замку. А через пару днів і саму принцесу посадили на ланцюг.

- То кажеш, заміж тебе покликав. – тихо повторила Мо. – І ти погодилася. – Скоріше підсумувала для себе, ніж запитала жінка. 

- Не те, щоб покликав. – повела плечима дівчина. – І не те, щоб погодилася. Але відчуваю, що так має бути.

За вікном почулися звуки кінських копит і розмова між жінками була перервана.

- Кого це ще принесло до мене. – Жінка піднялась з-за столу і підійшла до дверей. – Схоже твій наречений вирішив порадувати нас своєю персоною. – Сказала Мо, відчиняючи двері.

Жінка мала рацію, на порозі стояв Драган. Він був таким злим, що здавалося всім своїм виглядом знесе цю хатину. Погляд, з якого так і вилітали іскри. І щось в його постаті було демонічне і лихе. Та Мира чомусь зовсім не боялася цієї темряви. Навпаки, їй стало смішно і вона усміхнулася.

- Невже сам імператор навідався до мене. – сказала жінка і розвернулася, прямуючи до печі. Не гарно було лишати гостя без частувань.

На мить, Драган розгубився. Він подивився спочатку на жінку, а потім на принцесу, що сиділа за столом, і замаскувавши свій подив за маскою байдужості, зайшов до хатини і сів навпроти Мири.

Чоловік був таким великим, що займав собою весь простір в кімнаті. Мира відразу пригадала своє видіння. Морські хвилі, теплий пісок і рука Драгана, яка ніжно пестить її тіло. Це змусило її зашарітися та відвести свій погляд в бік. А Драган і далі продовжував дивитися на свою наречену, вивчаючи її риси обличчя та ловлячи кожну емоцію.

Потім чоловік помітив хлопчика. Того самого, який так хоробро захищав свою принцесу перед ним. І зараз погляд дитини був пильним та підозрілим. Так і говорив всім своїм виглядом - «Я за тобою стежу».

Та імператора бентежило зовсім інше. Всім своїм тілом він відчував магічну енергію, яка заповнювала собою абсолютно все в цій хатині. І це б нічого. Але, зважаючи на те, як Владлен ненавидів все, що було пов’язане із чаклунством, у Драгана виникало питання – «Як так вийшло, що цю хатину і жінку, яка в ній мешкала Владлен не знищив?».

- Що ж привело самого імператора до моєї скромної хатини? – Мо поставила перед Драганом кухоль з відваром, тим самим відволікаючи його від думок.

- Мабуть те, що майбутня імператриця покинула замок рано вранці і нікому не повідомила про свої плани – Чоловік уважно подивився на дівчину.

- А Ви, як люблячий наречений, дуже хвилювалися за свою кохану. – Мо знову пішла до печі, щоб помішати відвар, який варила у казані.

Драган, який в цей момент пив напій, мало не вдавився. Та взявши себе в руки промовив:

- Звісно я хвилювався. Междемира – майбутня імператриця Острова Семи Морів. Її безпека для мене дуже важлива. До того ж, в лісі  могло статися все що завгодно. Дикі тварини, розбійники…

- Дурниці! – Мо так викрикнула, що навіть Мира ледь не підскочила від несподіванки. – Мира знає ліс краще за будь кого. І тут немає ні диких звірів, ні тим паче розбійників! Часом, люди, які поруч можуть бути не безпечнішими за хащі лісу і його мешканців.  

Жінка дуже уважно почала спостерігати за імператором. Її погляд був аж надто підозрілим. Ніби цими словами вона натякала на щось, відоме тільки їй і чоловікові. Атмосфера в кімнаті враз нагострилася. Навіть повітря стало важким. Щоб хоч якось врятувати ситуацію, Мира встала.

- Мо, я і імператор тобі дуже вдячні за гостинний прийом. Але нам вже час повертатися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍