Джулія Рейвен - Секс-сусід напрокат, Джулія Рейвен

Глава 9

Незважаючи на мої обурення, до ювілею Руслан вирішив підготувати мене по максимуму. Немов фея-хрещена він сплатив моє вбрання, допоміг обрати подарунок татові і наступного дня записав мене до своєї хорошої знайомої на макіяж та зачіску. Мені навіть їхати нікуди не довелося — дівчина сама приїхала до мене додому і кілька годин чаклувала над моїм образом.

Не знаю, навіщо Руслану все це, але він не приймав жодних заперечень. І просив довіритись йому.

Можливо, у психіатрії є діагноз, який пояснює його поведінку. Але я все ж таки хотіла вірити, що це через те, що я йому не байдужа. І допомагає він від щирого серця, без прихованих брудних намірів.

— Як ти себе почуваєш? — Руслан схилився підборіддям на моє плече, поки візажист збирала палетки з тінями у свою валізку. Наші погляди зустрілися в дзеркалі, і я за звичкою зніяковіла і почервоніла. Добре, що під густим шаром тоналки цього не було помітно.

— Я... я не знаю, дивно? — закінчила я питанням, сама до кінця не розуміючи, що зараз відчувала. У віддзеркаленні на мене дивилася незнайомка. Красива, до біса красива дівчина, але я себе зовсім не впізнавала.

— А маєш відчувати себе офігенно! — підказав сусід, поки я мимоволі розглядала себе в дзеркалі. — Ти шикарно виглядаєш, Тань, — Руслан розвернув крісло до себе і ковзнув по мені оцінювальним поглядом. Від мисків туфель до акуратної укладки на голові. Наче досвідчений журі на конкурсі краси, він не обділив увагою жоден сантиметр мого тіла, і на останній секунді затримався очима на відкритому декольте.

Мене обдало хвилею жару. І знову він торкався не торкаючись. Спогади яскравими фантомами нагадували про його руки та губи на моїй шкірі. Зусиллям волі я струснула яскраві відчуття, щоб не видати себе з головою.

— Мені здається, це занадто… — не знайшла, що ще відповісти. Від такої інтимної близькості мої думки стрибали як воші і не могли сформувати розумного висновку.

— Що саме? — сусід запитливо вигнув брову.

— Все… — я нервово облизала пофарбовані губи, — вбрання, зачіска, макіяж. Надто яскраво… надто помітно… — повела плечима, намагаючись хоч трохи віддалитися від нього. — Я не хочу, щоб на мене всі дивилися. Тицяли пальцями. Я не люблю бути у центрі уваги.

— Тань, — підборіддя спалахнуло від жару його пальців, і я судомно вдихнула трохи повітря.

Моє бідне серце стривожено забилося в грудях з такою силою, що під динамічний ритм можна було відбивати чечітку.

Господи, що він робить зі мною? Усім своїм виглядом доводить до безумства.

Один дотик, і я спалахую як сірник. Одна фраза, і я забуваю як дихати. За кілька днів міцного знайомства із сусідом я отримала більше емоцій, ніж за все моє недовге життя з чоловіком.

— Ти йдеш у отруйний серпентарій, — Руслан полоснув гарячим повітрям по моїх губах, — де кожен захоче тебе зжерти. У природі яскраве забарвлення сповіщає хижаків про небезпеку, тож твій зухвалий макіяж тебе ж і захистить.

— Шикарна алегорія, Руслане, — погодилася з нервовим смішком. Дуже проникливо і точно сказано, але я не збиралася зізнаватися, що він має рацію, — боюся, мені це не допоможе, — піджимаючи губи, я сама усвідомила, наскільки марною була ідея щось довести колишньому чоловікові. Мені ніколи не зрівнятися з його милою гарнющою секретаркою, скільки б мене не фарбували і не вдягали.

— Та що ж ти така закомплексована, — втомлено видихнув сусід. — Запам'ятай: Ти. Охуєнна, — Руслан суворо прочеканив останні слова. — О-ху-є-нна!

— Охуєнна? — поняття не маю, навіщо перепитала почуте. Я інстинктивно доторкнулася крижаними пальцями до своїх палаючих щік. Стало нестерпно жарко і ніяково.

— Так, саме охуєнна, — помітивши моє збентеження, сусід поправив мені локон, що вибився з зачіски, — і досить ховати у своїй сірій оболонці таку красу, — Руслан притулився чолом до мого, зашепотів низько і з легкою хрипотою, розповсюджуючи мурашки по моєму тілу. Схилився ще ближче, і я відчула гаряче дихання на своїх губах, — інакше я тебе покараю. Ти ж пам'ятаєш, що я казав? Залишу без оргазму. І не одного.

— На-навіщо це тобі? — ковтаючи літери, я все ж таки вирішила уточнити. Його карі очі вмить стали буквально чорними, і мене облило черговою обпалюючою хвилею. — У казку про несподіваний спалах альтруїзму я не повірю це точно, — тихо додала, гублячись під важким поглядом.

— Напевно, я й сам не можу дати тобі точної відповіді, — Руслан сумно посміхнувся і, відсторонившись від мене, повільно покрокував моєю спальнею. Він сперся на підвіконня і хрипко промовив: — Я пройшов через подібне… І мені, на жаль, ніхто не допоміг.

— Ти серйозно?

— Так, Тань, цілком.

Он воно що. Значить він просто компенсує за мій рахунок свою душевну травму. І ні про яку симпатію не йдеться.

— Тож я й справді хочу тобі допомогти, — дивлячись кудись у далечінь, пояснив сусід.

Серце стиснулося від розуміння та болю. Схоже, у нього в минулому сталося щось не дуже приємне. А за образом сексуального красеня, виявляється, ховається вразливий хлопець.

Зовсім я не розуміюся на людях.

Саме в той момент, коли я вже хотіла податися душевному пориву, щоб підвестися і пожаліти його, Руслан різко обернувся. Пройшовся поглядом по моєму обличчю, декольте і з шумом видихнув.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍