Iрина Давидова - Шалений Бос, Iрина Давидова

Глава 12

Озирнувшись і переконавшись, що у мене все відключено в номері, я швидко взулась і пішла за новим босом. Мені не дуже подобалася його часта присутність в моєму житті. Ось обов'язково поверну борг і звалю якомога далі, тільки б не закохатися в нестерпного ловеласа.

До ресторану ми доїхали швидко. Привіталися з адміністратором, який відразу ж провів нас на дах. Там теж стояли столики, грала музика, і хоч на вулиці ще було світло, але вже горіли лампочки. Тут було менше столів, ніж в залі, що здалося мені набагато спокійнішим і затишнішим. Менше народу, більше кисню. Це точно моя тема.

Ну треба ж, і ніхто навіть косим поглядом не подивився на мій наряд.

 - Якби я не знала, подумала б, що ти мене на побачення запросив.

 - Ти так говориш, ніби я не можу запросити тебе на побачення.

 - Слухай, мене точно ні. Я намагаюся триматися якомога далі від таких чоловіків, як ти.

 - А що зі мною не так? - Денис насупив брови, але все одно, як справжній джентльмен, відставив для мене стілець.

 - Дякую. Ну, ти нахабний, вульгарний, і не дивлячись на те, що ти мені допоміг, за що я тобі щиро вдячна, ти все одно хам. А ще мені не подобається, що ти все вирішив за мене.

 - Тут у тебе не було вибору. Ти заборгувала мені, я вирішив пришвидшити процес повернення.

Суботін присів навпроти мене.

 - Зізнайся, що тебе здебільшого цікавлять не гроші.

 - Ти про що? - явно удав вигляд, що не зрозумів мене.

 - Ти мною зацікавився і хочеш отримати у своє ліжко.

 - Добрий вечір, ваше меню, - нас відвернув офіціант.

На кілька хвилин ми захопилися вивченням страв, а мої очі готові були ось-ось покинути мене від побачених цін за їжу. Вони що, м'ясо мамонта готують тут? Що за маразм? Цікаво, а у Бетмена теж такі ціни?

 - Лиса, вибирай що подобається і не дивись на ціни.

 - Слухай, дядь, а вони нічого не переплутали? Може, цифри місцями поміняти?

 - Наприклад?

- Ем, ну ось. Стейк з яловичини породи Вагю, двісті грамів - одинадцять тисяч. Потрібно покликати офіціанта і сказати, що у них в меню помилка. Швидше за все, вони мали на увазі: кілограм яловичини - двісті гривень. Де він там, цей хлопчина.

Я вже зібралася було кликати офіціанта, як рука Дениса накрила мою руку.

 - Не треба нікого кликати, Естель. Тут все правильно написано.

 - Точно? Ти хочеш сказати, що ось цей сраний коктейль коштує п'ятнадцять тисяч, а десерт рибалки - чотирнадцять тисяч доларів? Вони дахом поїхали?

 - Це дуже дорогі страви, і там не дешеві інгредієнти.

 - Я таке їсти не буду. Де тут їжа для простих смертних.

Мені здається, я в принципі ніколи не зможу дозволити собі страви за скажені гроші. А якби у мене і була можливість, то я б не стала тринькати. Просто тому, що не вважала це нормальним: віддавати за десерт, вибачте, чотириста тисяч гривень. Це що виходить, вони тут зовсім з глузду з'їхали?

 - Я хочу салат з креветками, Господи, хоча б спробую їх. Хумус з в'яленими томатами та трохи ребер в солодкому соусі.

 - Що пити будеш?

 - Не знаю, - знизала плечима. - На твій смак. Але цур не споювати мене.

Було б сказано.

Суботін зробив замовлення, і, поки його готували, я встигла поспостерігати неймовірний захід сонця. Нагорі багатоповерхового будинку милуватися такою красою мені доводиться вперше. Але від того це ще більш зворушливо і прекрасніше.

Після вечері, коли на вулиці зовсім стало темніти, офіціант приніс свічку на наш столик. А ще запропонував мені плед, від якого я не змогла відмовитися. Все ж на висоті подував легкий прохолодний вітерець.

Ми попивали вино і розмовляли абсолютно про різні речі. Головне, що мені подобалося в Денисові - він не ліз до мене в душу. Не питав про особисте, вів бесіду про роботу, про природу, цікавився моїми захопленнями та часто просто дивився на мене. А я розуміла, що рано чи пізно цей вечір закінчиться, і я знову занурюся в рутинні будні, де немає місця ніжності та добрим розмовам.

На моє щастя, Денис мене не споював. Я один келих вина тягнула цілий вечір. А після вечері він завіз мене в готель, поцілував у скроню і змився, як справжнісінький нахабний чоловік. Чому нахабний? Та тому що я йому не дозволяла себе цілувати. Але ніде правди діти, мені було дуже приємно, що сьогоднішній вечір він поводився дуже достойно і ні разу не підковирнув мене дурним жартом або причіпкою. У такого Суботіна гріх не закохатися.

Відкинувши дурні думки, я пішла приймати душ і лягати відпочивати. Завтра мене чекає перший робочий день у Бетмена Сергійовича, який точно не буде зводити з мене очей. І не тому, що я йому так сильно сподобалася. Відчуваю, він буде чіплятися до мене з будь-якого приводу, аби вивести мене на емоції. Але багато що залежить від його поведінки.

Вже лежачи в ліжку, я почула звук вхідного повідомлення. Як би мені не хотілося повзти через пів ліжка до телефону, цікавість пересилила.

«І не смій завтра ні до кого залицятися. Інакше я буду дуже злий. Цілую. Бос.»

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно