Iрина Давидова - Шалений Бос, Iрина Давидова

Глава 13

Моя робоча зміна починалася о шостій годині вечора. Тому весь день я просто релаксувала у своєму номері. Поснідала бутербродами, повалялася перед телевізором через пів години, коли розібралася, як він вмикається. Потім була ванна та обід з новою вермішеллю. Звичайно, не порівняти з вчорашньою вечерею, але гріх скаржитися. Я живу в неймовірно крутому номері й можу приймати ванну з маслами. Хіба раніше я могла про таке мріяти?

Після ванни я пішла підбирати речі, в яких найкраще піти на роботу. Але звісно, що мені найбільше підходило з мого маленького гардероба - це чорні штани, в тон футболка і мої одвічно улюблені кеди. Зручно і не розпусно. Тут вже боді не знадобиться.

Волосся зав'язала в високий хвіст, як завжди, обійшлася без макіяжу. Тільки припудрила трохи щоки й ніс, а інше було не моя тема. У загальному і цілому, сіра мишка, якою я і хочу здаватися на роботі. Сподіваюся, таким чином менше буду привертати увагу народу.

Покидавши в рюкзак гребінець, гаманець і телефон, я переконалася, що в номері все вимкнено, і побігла в клуб. Часу було вдосталь, але хотілося ще раз пробігтися очима по меню та повторити, де які столики прикріплені за мною. Звичайно, я пам'ятала, що сьогодні буду обслуговувати віп-кімнату, але не думаю, що так буде весь вечір.

Опинившись в фоє, я раптом завмерла, почувши розмову адміністратора і покоївки.

 - Я дуже сумніваюся, що вона сестра боса.

 - Чому ти так вирішила?

 - Ну, сама подумай, у Суботіна велика квартира, навіщо б йому потрібно було сестру привозити в готель?

 - Може, тому що їм би вдома втрьох було не зовсім комфортно?

 - Сумніваюся. Не схоже, що вони брат з сестрою. Мабуть, чергова його повія, яка вирішила поніжитися в красивому номері. Сама подумай, люкс, безплатно, та ще й скільки захоче.

 - Ну не знаю, Тін, мені, якщо чесно, все одно. Та й Лєра говорила, що дівчисько дуже приємна. А у боса напевно всі стерви.

 - Ну подивимося, як вона його буде обкручувати. Мені б так пожити в дорогому готелі з прислугою.

 - Добрий день, дівчата! - голосно вимовила я, проходячи повз них.

Слухати цю безглузду балаканину більше не було ніякого бажання.

 - Добрий день, - сказала адміністратор уїдливим тоном. Стерво!

 - Добрий день, Естель.

Я вийшла на вулицю і видихнула.

Хто б сумнівався, що в кожному болоті знайдеться свій стерв'ятник. Так і тут. Вобли, стоять обговорюють і навіть не червоніють.

Цікаво, в клубі теж є своє кубло?

Кинувши погляд на час на екрані телефону, я поквапилася до станції метро. Підземкою буде швидше. Інакше не встигну нічого зробити.

Але, на щастя, я вчасно зайшла в клуб. У мене залишалося ще хвилин сорок до відкриття. Я швидко підійшла підучила меню, повторила столи, які прикріплені за мною, і допомогла Максу натерти келихи. В цілому, йшло все добре, поки в залі не з'явився Суботін. Похмурий, чимось незадоволений. Стояв дивився на мене, а я не могла зрозуміти в чому проблема

 - Дратуті, - промовила я, а у самій погляд бігав. Червоніла як дівчисько на виданні.

 - Естель, ти забула, де твоє місце сьогодні? Якого хріна ти тут робиш?

Нічого собі! Це ще що за бунт?

 - А де моє місце?

 - У віп-кімнаті. Ти повинна підготувати стіл. Через годину прийдуть гості.

 - Гаразд. Я не знала, що там ще не готово.

Швидко взяла себе в руки та рвонула на другий поверх. Так-так, це я вже знала, кнопочка, оп... загорілася, заходжу. Є! Видихнула. Боялася, що знову можу викликати пожежників. А воно мені треба?

У шафі, вбудованому в стіну, знайшла чисту красиву скатертину, застелила її на стіл, а після зробила сервування. Залишалося тільки поставити келихи, коли до кімнати зайшов Денис.

 - Прийшов кричати на мене?

 - Я не кричу, Лиса. Просто потрібно розуміти, що ти на роботі.

Я видихнула і, обернувшись, подивилася на нього злим поглядом.

 - Я, взагалі-то, як ніхто інший розумію, що я на роботі. Тільки мені ніхто нічого не сказав. Де ваш адміністратор? Маріка? Вона повинна стежити в першу чергу за цим.

 - Будеш добре працювати - підвищу до адміністратора. Попереднього я звільнив за постійні запізнення. А Маріка головна по стриптизерках. Вона їх хореограф.

 - А, ось звідки у неї така шикарна фігура. Зрозуміло.

 - Давай, малятко, покажи клас, і поставлю тебе ганяти весь персонал.

Я тільки закотила очі та пройшла до шафи за келихами.

Можна подумати, так все просто, особливо з першого дня. Тут хоч би стати зразковим офіціантом та не рознести все навколо.

Я здригнулася, несподівано відчувши на талії чоловічі руки. Серце пустилося в танок, і я проковтнула, коли Денис рушив вище, до моїх грудей.

 - Як же ти мене дратуєш, Лиса, - прошипів він мені на вухо і міцно стиснув груди.

Келихи випали з моїх ослаблених рук і впали на килимове покриття, розбиваючись в області ніжок. Чорт!

 - Дратуєш своєю красою...

 - Бетмен, не чіпай мене, - відповіла я, розуміючи, що у самій голос сів.

 - А так хочеться, дівчинка, - продовжував шепотіти він.

Я від ніжності прикрила очі, розуміючи, що контролювати себе дуже складно. Руки Дениса творили зі мною неймовірні речі.

 - Як же сильно я хочу заволодіти тобою... спробувати тебе.

Я різко відчинила очі та, розвернувшись, вліпила йому ляпаса.

 - Скажи спасибі, що не по яйцях!

 - Ти фригідна, чи що? Я не зрозумію?

 - Вважай так! І більше ніколи мене не чіпай!

Денис потер щоку, і в цей момент в кімнату увійшла пара. Дорослий чоловік років сорока і дівчина блондинка, явно молодша за свого супутника.

 - Всім привіт, - сказала дівчина, тут же посміхнувшись.

 - Вітаю, друже, - чоловік потиснув руку Денису. Та краще б він її йому відірвав.

 - Добрий вечір, - кивнула я і швидко почала прибирати розбиті келихи.

Оплачувати їх я не збираюся. Нехай Суботін менше руки розпускає.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍