Степан Іванович Наливайко - Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко

Слово kangra (хінді kangura, перс. kungura) й нині побутує в Раджастхані та Пенджабі й означає — «фортеця» (ХРС І, 300).

Привертає увагу низка українсько-раджастханських гідронімно-топонімних паралелей. На Київщині є Тараща, а в Раджастхані є раджпутська фортеця Тараґарх — «Зірка-фортеця» (санскр. garh — «фортеця», а tarа — «зірка» й водночас поширене жіноче й чоловіче ім’я). Термін раджпут походить від санскр. raja-putra — «царський син», а на Київщині є село Путрівка (Васильківський р-н). Село Одайпіль біля Таращі теж має в Раджастхані двійника — Удайпур (інд. pur, як і укр. піль у назвах, означає «місто», первісно — «фортеця»). В Індії є Удай-ґірі — «Удай-гора», а в Україні — Удай-ріка. У родині раджпутського правителя Удай Сінха народився Шакта, другий з 24 братів, родоначальник знатного раджпутського роду Шактаватів. Ім’я Шакта у формі Сакта засвідчене в Україні, в боспорському написі ІІІ ст. із Сіндики на Таманському півострові, історичної Кімерії (КБН, 765–769); пригадаймо, що, за Геродотом, і могили кімерійських царів були на Дністрі. А вавилонський документ V cт. до н.е. одним із свідків при грошовій угоді називає кімерійця Сакіта (КЭ, 293). В основі цього імені — санскритське shak (хінді sak) — «могти», «бути сильним/могутнім» (СРС, 631). Воно ж і в санскр. шака й іран сака — «скіфи», досл. «могутні». Тож назва раджпутського роду — Шактавати українською передається як Саковичі або, якщо дослівно, — Могутовичі. У «Слові о полку Ігоревім» згадуються <60> могути, що може бути слов’янським відповідником індоіранському шаки/саки.

Отож санскр. shak (хінді sak) безпосередньо стосується однієї з печенізьких фортець на Дністрі — Сакаката. Її назва означає — «Сильна/Могутня фортеця». Санскр. kata має низку синонімів — vara, garh, pur, nagar, durga, stha, більшість яких відбита і в українських назвах (Миропіль, Миргород, Унгвар-Ужгород, Тараща, Гоща) і які можуть взаємозамінюватись. Якщо в Сакаката замість ката підставити вара, то матимемо Сакавара. Звідки й Саквара, Сквара. А саме Сквара — одна з фіксацій назви Сквира на Київщині. Сквира, до речі, пов’язана з половецькими князями й певний час навіть називалася Половеччина. Тож назва Сквара/Сквира й собі означає «Могутня фортеця». Неподалік Сквири є село Пустоварівка, в назві якого простежується вар — «фортеця» (детальніше про Сквиру див. в окремій статті).

Тож і на інші подністровські фортеці слід поглянути під раджастханським кутом. Якщо Сакаката — «Могутня фортеця», то Кракнаката, очевидно, «Фортеця Крішни». Тим більше, що в Раджастхані є Кішанґарх — «Фортеця Кішана» (Кішан — різновид імені Крішна), а улюбленим героєм котських та канґрських мініатюр є саме Крішна. Цікаво, що на Дністрі був Чорний город, а назва Кракнаката може тлумачитися і як «Фортеця Крішни», і, якщо дослівно, — «Чорна фортеця», бо крішна означає «чорний» (і «красний», тобто «гарний»). Є Рамґарх і Рампур — «Фортеця Рами» (Крішна й Рама — земні втілення Вішну, а божества Вишень і Кришень відомі «Влесовій книзі»). Фортецю Тунґата можна співвіднести з фортецею Дунґарпур, Салмаката — з фортецею Джай-Салмер, Ґієуката — з Джайпур, колись теж фортецею і центром князівства, а нині — столицею штату Раджастхан.

Кілька слів про три згадані найшляхетніші печенізькі роди: Iavdiirti, Kuar-tsytsur, Havuk-singila. В першій назві прозирається ім’я Yadu, родоначальника ядавів, з яких походили божества Крішна-Чорнобог і Баладева-Білобог. Ядави ж споріднені з літописними ятвягами (ТРС, 51–57). В останній — цікавий компонент singila, бо нагадує часте в раджпутських та пенджабських прізвищах слово sinh — «лев», а лев — уособлення царя і символ воїнської доблесті й мужності. Не слід, мабуть, обминати увагою і те, що в Україні є річки Хінґул, Інгул та Сінгур, якраз в ареалі замешкування індоарійських племен. Що ж до назви Куар-цицур, то показово, що ім’я Kuar мав один із трьох братів вірменської легенди, яка співвідноситься з літописною ле<61>гендою про Кия, Щека й Хорива. А вірменська легенда називає батьками трьох братів двох індійських князів — Деметра й Гісане. Тобто і ім’я Куар, і сама легенда пов’язується з індійцями (детальніше див.: ТРС, 222–236).

Санскр. g/k в деяких випадках дає на українському грунті х, що видно з прикладів: хінді gosayin — укр. хазяїн, санскр. gopta — «воїн», «захисник» — укр. прізвище Хопта, санскр. gudabha «бики/корови» — укр. худоба тощо. Тому, судячи з усього, санскр. kota (хінді kot) — «фортеця» має свого близького родича хот, відбитого в численних українських назвах: села Хотів і Хотянівка біля Києва, багаті пам’ятками IV–I тис. до н.е. (доба неоліту й бронзи, скіфський період). А біля Хотянівки виявлено й городище, де, за переказами, стояло літописне місто Хотин. Це й Хотівля, Хотенівка, Хотинівка, Хотіївка, Хотенич, Хотуничі, Хотьминівка, Хутка тощо в різних ареалах України. І, звичайно ж, Хотин — місто, нині райцентр на Чернівеччині, назва якого в такому разі тлумачиться як «Фортечин». Тут 1621 року українські й польські війська під проводом гетьмана Сагайдачного, здобули славну перемогу над турками. За свою історію місто називалося Хотінь, Хутінь, Хотень, Хотина і входило спершу до складу Київської Русі, а потім — до Галицького князівства. Показово, що й воно розташоване на високому, правому березі Дністра. І як знати, може, воно якраз із тих печенізьких фортець, про які писав у своєму творі візантійський імператор.

Санскр. kota (koti, kuti, kutiya), яке має і значення «оселя», «дім», споріднене з укр. хата, досить ужитковим в українських назвах. Насамперед це місто П’ятихатки (раніше — П’ятихатка) — районний центр на Дніпропетровщині, назване нібито за п’ятьма хатами перших поселенців — братів Потабашних (ТСУ, 293). Дві П’ятихатки маємо в Криму, одна в Красноперекопському районі, прилеглому до Сиваша. Притока кримської річки Салгір у басейні Сиваша (захід Азовського моря) — Бештерек, «П’ятирічка» (тюрк. беш — «5»).

Село П’ятихатка є в Миронівському районі на Київщині. Правителі князівства Канґра неодмінно додавали до імені приставку Чандра, тобто «Місяць». А в Миронівському районі є річка й село Шандра. Річка Чандра є і в долині Канґра. У тому ж Миронівському районі біля с. П’ятихатка є і с. П’ятирічка. А назва Пенджаб означає «П’ять річок», «П’ятиріччя». Одна з річок Пенджабу — Чандрабгаґа, назву якої складають назви двох річок — вже відома Чандра та Бгаґа (суч. Бгаґ, пор. укр. Бог, Буг).

Іменник хата в українських назвах, як