Андраш Беркеші - Списоносці

ми з професором Бехером обмінялися цікавими думками про сучасне міжнародне становище. Професор мене страшенно дивує. Гітлера не любив, не дуже приязно ставиться і до Аденауера. Для підтвердження своїх позицій він вигадує все нові теорії. Ми систематично щотижня відвідуємо один одного, до пізньої ночі граємо в шахи, п'ємо чай. Якось я завітав до нього. Він одразу схопив мене в обійми.

— Заходьте, заходьте… — сміючись провів у бібліотеку. — Сьогодні не гратимемо в шахи, — сказав він. — Я виявив дивовижні речі. Ось послухайте.

Попиваючи запашний китайський чай, я уважно слухав.

— Я відкрив, — вів далі Бехер, — що комунізм не що інше, як панівна релігія двадцятого століття. По суті, це те саме, що християнство за часів існування поганства.

Я слухав сивого професора і хитав головою. Він довго доводив, що його положення правильні.

— Кожна історична епоха мала свою панівну релігію або ідею. Причиною розпаду Римської імперії був не тільки напад варварів, але й християнство. Адже християнство, як ідея, протиставило всередині імперії мільйони мільйонам, руйнувало, щоб будувати, допомогло варварам захопити владу.

— Але, дорогий професоре, — втрутився я, — що тут спільного з комунізмом?

— Хвилинку, — сказав Бехер, піднявши догори сухорлявий палець і пустотливо помахавши ним. — Комунізм поширюється швидше по світу, ніж у ті часи християнство. Він, як ідея, вищий за християнську релігію, бо новіший, сучасніший і опирається на науку. Комунізм будується не на містицизмі, як релігія, а на міцному грунті. Це для кожного зрозуміло.

— Але, дорогий професоре, сила релігії саме у містицизмі…

— Скажіть, будь ласка, — засміявся він, — де більша сила: в обіцянці біблії дати біднякам рай після смерті чи в прагненні комуністів побудувати рай для бідноти на землі?

Бехер випив чай, запалив гаванську сигару і, відкинувшись у кріслі, почав розвивати свою думку далі. Він говорив, не помічаючи співбесідника, так, ніби мислив уголос:

— Я поділяю світ на дві частини: на християн і комуністів. На мою думку доля Азії, Африки і Ближнього Сходу вирішена. Тут перемога комунізму — це тільки питання часу. Боротьба точиться між ідеалізмом і матеріалізмом. Мусульман, буддистів я відношу до тих варварів, які роблять напад на римську імперію імперіалізму і цим сприяють перемозі комуністів. Наш табір ослаблюють тисячі суперечностей, і християнська релігія неспроможна усунути їх. Ви розумієте мене?

— Авжеж…

— Християнський світ роздирають протиріччя. Не так давно католики вбивали католиків, євангелісти — євангелістів та інших віруючих, а релігія, наша релігія, не здатна ліквідувати ці міжусобиці, усунути причини, через які вибухають війни.

— Може, вона й не хоче, — зауважив я.

— А комунізм, як ідея, здатний вирішити такі питання. Важко навіть уявити, щоб у комуністичному таборі воювали між собою дві країни. Ви розумієте, що це за сила?

— Любий професоре, але скільки крові пролилося, перш ніж утворилася така єдність! — сказав я.

— Менше, ніж з часу виникнення християнства, — відповів Бехер. — Ви й самі добре знаєте, скільки народів, націй було знищено під знаком хреста протягом нашої історії. Пригадайте лише стародавніх жителів Америки, хрестові походи, рицарські ордени, релігійні війни…

Слова Бехера дуже схвилювали мене, викликали багато нових думок. Професор прийшов до такого, остаточного висновку: треба піти на компроміс з комуністами, бо тільки в цьому разі буржуазія зможе уникнути швидкої і остаточної загибелі.

Віщування Титуса здійснилися.

Червона революція продерлася крізь кордони. Тоді я вже був спеціальним службовцем. Після поранення кульгав, і мене звільнили від фронтової служби. Титус запропонував мені посаду в центральній військовій розвідці. Через кілька днів я вже ознайомлювався з новою роботою. До розпаду Австро-Угорщини я жив у Відні. Звістка про угорську революцію приголомшила мене. Я хотів добровільно стати в лави борців проти революції, але до цього не дійшло, бо мій начальник, полковник фон Кеніг, запросив мене до себе і наказав переїхати в Будапешт і створити там ключові позиції, потрібні для розвідки. Про дальші вказівки мене мали повідомити.

Так я повернувся в червоний Будапешт. Було мені в той час тридцять три роки, матері твоїй — двадцять шість, а Жолту — три. Тоді мати вже носила тебе під своїм серцем.

Ми повернулися в свою віллу. Моє завдання було нелегке — організувати розвідницьку агентуру. Я мусив знати про все, що діється в штабі червоних і в керівних органах. Помічників у мене не було — принаймні я так думав. Я навіть не уявляв, як приступити до роботи. Знав лише, що у Відні створено контрреволюційний комітет, з яким пізніше я і зв'язався. І раптом з'явився Титус. Робота одразу пішла веселіше. У патера були більші можливості, ніж у мене, бо він збирав різні відомості через жінок, які приходили сповідатися. Це були дуже потрібні нам нитки, особливо в часи революції. При цьому Титус ніколи не переслідував особистих цілей. Він був чесний, як перші християни. Титус цурався земних насолод, проте для здійснення своїх політичних ідей не гребував нічим.

З самого початку своєї служби я виробив відповідні принцип, яких і дотримувався. Найкращими своїми союзниками у ворожому таборі я вважав антагонізм, суперечки. Це відкриті двері, через які можна спокійно входити. Я так само дійшов до висновку, що кожна людина пихата. А людську пихатість, гонористість можна хитро використати. Ще будучи юнаком, я зрозумів, що на кохання, як на рушійну силу, теж треба зважати! Кохання — це основне людське почуття. Не кажу, що вони мало вплив на світ, на історію, але ясно одне — кохання має вирішальне значення в розвитку індивідууму, у формуванні його характеру. Мало знайдеться таких, які можуть панувати над почуттям кохання. Отже, кохання — теж мій союзник. Воно виступає у супроводі глупоти — рідної матері заздрощів, помсти й інших низький почуттів та інстинктів. Мушу відзначити ще й кар'єризм. Інацій ниві в мене багатий досвід.

Перед початком своєї роботи я грунтовно проаналізував політичне становище. Майбутнє я бачив не таким уже й безнадійним і поділився своїми думками з Титусом… У присутності Магди ми могли розмовляти не криючись, бо твоя мати вважала боротьбу проти червоних своїм покликанням. Вона була готова на будь-яку жертву.

— Акоше, — сказав