Юрій Анатолійович Пономаренко - Чинність і дія кримінального закону в часі

акти Президента України, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади, акти органів місцевого самоврядування. Тому у разі виникнення колізії з ними, кримінальний закон підлягає переважному застосуванню. У той же час, кримінальний закон має меншу юридичну силу, ніж Конституція України та чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Тому у разі виникнення колізії кримінального закону з цими нормативно-правовими актами, застосуванню підлягатимуть саме вони, а не закон.

У зв’язку з викладеним, силу закону, яка є його статичною характеристикою і встановлюється завжди у порівнянні з тим чи іншим правовим актом, який є одночасно чинним з ним, не можна ототожнювати з чинністю закону, яка є його динамічною характеристикою і полягає, як відзначалося вище, в об’єктивному існуванні закону протягом певного відрізку часу.

Точно так же не можна і ототожнювати чинність закону з його дією. Поняття “дія кримінального закону” та його відмінність від поняття “чинність кримінального закону” стане предметом окремого дослідження у підрозділі 3.1. цієї роботи. Тут же зазначу, що чинність закону є лише передумовою для його дії. Тільки такий закон, який набув чинності, може діяти, тобто реально впливати на суспільне відношення, визначаючи його зміст – права та обов’язки суб’єктів цього відношення. У зв’язку з цим чинність і дія закону не є тотожними поняттями і в самому кримінальному законі слід було б чітко і точно використовувати відповідну термінологію. Так, в частині 2 статті 4 КК України, в якій встановлюється загальне правило дії кримінального закону в часі, говориться про те, що “злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння”. Очевидно, що на момент вчинення діяння, закон щодо нього ще не діє. Проте, його злочинність і караність визначається тим кримінальним законом, який існував на момент його вчинення, тобто був чинним. У зв’язку з цим більш точним було б використання в цитованому приписі кримінального закону терміну “чинний”, в результаті чого і з урахуванням інших необхідних змін частина 2 статті 4 КК України могла б бути викладена, наприклад у такій редакції: “Злочинність діяння та кримінальна відповідальність за нього визначаються кримінальним законом, чинним на час вчинення цього діяння”. Крім того, має бути уточнена термінологія і в назвах статей 6 “Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України”, 7 “Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України” та 8 “Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцем або особою без громадянства за межами України” КК України. Зрозуміло, що в цих статтях йдеться не про часові рамки існування кримінального закону, а про можливість його застосування до злочинів, вчинених у певному місці (на території України чи за її межами), тобто про можливість дії кримінального закону у правовідносинах, породжених юридичним фактом, що мав місце на певній території. Саме тому у назвах статей 6, 7 та 8 КК України термін “чинність” слід замінити терміном “дія”, після чого вони з урахуванням інших необхідних змін могли б отримати, наприклад, такі назви: Стаття 6. “Дія кримінального закону щодо злочинів, вчинених на території України”; Стаття 7. “Дія кримінального закону щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України”; Стаття 8. “Дія кримінального закону щодо злочинів, вчинених іноземцем або особою без громадянства за межами України”.

Зрозуміло, що з огляду на викладене вище, не можна ототожнювати між собою і терміни “дія” та “сила” закону, оскільки означувані ними поняття є різними за своїм змістом. У зв’язку з цим уявляється правильним послідовне використання законодавцем і в Конституції України, і в КК України терміну “зворотна дія” закону в часі. У той же час, не можна підтримати тих криміналістів, які й після набуття чинності Конституцією України та КК України 2001 року продовжують послугуватися терміном “зворотна сила” кримінального закону[181]. Очевидно, що сила закону є різнопорядковим явищем з його дією, а тому підміняти одне іншим неприпустимо.

Таким чином, викладене вище дозволяє дійти висновку, що чинність кримінального закону – це його темпоральна (часова) характеристика, яка полягає в об’єктивному існуванні кримінального закону як такого протягом певного часу, коли він має юридичну силу, тобто знаходиться на певному місці в ієрархії правових актів – від моменту набуття чинності і до моменту її втрати. Тому, для того, щоб встановити час чинності кримінального закону саме й слід визначити початковий та кінцевий моменти його існування: момент “народження” (“появи”) закону, тобто набуття ним чинності, та момент його “смерті” (“зникнення”), тобто втрати ним чинності.

При цьому слід мати на увазі, що в поява та зникнення кримінального закону так би мовити в чистому виді, тобто набуття чинності кримінальним законом, який повністю є новим, і одночасно втрата чинності всім попереднім кримінальним законом, є достатньо рідкісним явищем. Воно має місце тільки під час повного реформування кримінального закону, коли на зміну одному Кримінальному кодексу приходить інший. Саме в таких випадках можна говорити про те, що з’явився (набув чинності) один кримінальний закон і зник (втратив чинність) інший. Однак такі події достатньо рідко мають місце.

В переважній же більшості інших випадків, коли до КК вносяться зміни чи доповнення, говорити про набуття чи втрату чинності новим кримінальним законом можна лише з певною мірою умовності. Вище вже відзначалося, що закони про внесення змін або доповнень до КК України самостійного юридичного значення не мають, оскільки з моменту набуття ними чинності вони стають частиною форми і змісту самого КК. Тому такий закон, набувши чинності, власне і перестає бути окремим законом. У зв’язку з викладеним, більш точно у даному випадку було б говорити про набуття чинності новою редакцією КК (з урахуванням змін та доповнень, внесених до нього) і втрату чинності попередньою редакцією. Проте, оскільки Конституція України та КК України регулюють порядок набуття чинності саме законом, а не новою його редакцією, а зміни та доповнення до КК України, хоч і не є окремими кримінальними законами, тим не менше вносяться саме законами, надалі автор буде користуватися термінами “набуття чинності” і “втрата чинності” кримінальним законом, а не певною його редакцією, усвідомлюючи при цьому зазначені вище особливості даних законів, які роблять використання таких