Костянтин Артемович Когтянц - Монети для патріарха

більш як півстоліття. Буває, що дві, три жінки в селі на кожного чоловіка — хто ж візьме вдову? Ну хіба що вдова багата.

А тут Дорош. Може озолотити, а може й згубити. Був би чоловік живий — то, може, дав би відсіч — старшинський лоб також бере куля, особливо в бою, та спробуй найти, хто її послав. Бо свої козаки можуть і прикрити. Іван стріляв? Та не може бути, ми з ним поряд були, зовсім в іншому місці.

Але чоловіка немає. А товариші чоловікові не будуть заступатися, своїх би дружин захистити.

І те, що вона казала: «кортить»… А кому не кортить?

Потім упіймала Мотря — передай листа гетьманові! Відмовитися неможливо, бо Мотря, навіть замужем за Чуйкевичем, зможе помститися за відмову.

Їхати самій? Самогубство! Чим платити за супровід? Навіть якщо Мотря роздобула грошей, батько її за донос дасть більше. Тому довелося йти до того, хто клинці підбивав. (Ільченко остаточно зрозумів те, про що здогадувався й раніш, — жінка брехала, сказавши, що Петро лише сподівався на винагороду. Насправді все було, бо шлях від Диканьки, де жили Кочубеї, до Києва досить довгий.) Потім вони потрапили в засідку, й Мар’яна готувалася до смерті, але тут, неначе янгол-охоронець, з’явився він, Мусій. Що переважало в Мар’яниному ставленні? Дяка за порятунок, розуміння, що новий чоловік все одно доб’ється свого, намагання влаштуватися, бо вона одразу зрозуміла, що все, що мала, пропало? Мабуть, змішалося все.

А потім — з’явився страшний лятавець, а Мусій не кинувся виручати. Сам тонув у Любиних очах…

І що з нею робити далі?

Яків Ґава нагрів на вогнищі кінчик гвіздка, поклав його на камінь і кілька разів ударив руків’ям пістоля — третього, який він знайшов при сідлі нового коня і залишив, хоча він був іншого калібру, аніж його власні, — аби використовувати як молоток. Гачок вийшов дуже грубий, та що ж робити? Це був уже другий, перший риба зірвала.

Сьогодні рибалити не треба, він набрав досить грибів, проте слід підготуватися на завтра. Добре, що в саквах він мав моток сурової нитки — на випадок, коли щось порветься в кінській упряжі.

Несподівано спочатку один кінь, потім другий втягнули повітря. Яків обережно, намагаючись не клацнути, звів курок своєї драгунської рушниці, відвернувся від вогнища. Він спеціально отаборився ще засвітла, бо вогонь був потрібен і для вечері, і для нового гачка, а Ґава боявся, що в темряві, дивлячись на вогонь, він засліпне на кілька хвилин, яких можна й не пережити.

Прямо на галявину, де він розташувався, виїхали четверо — два чоловіки (точніше, чоловік та хлопець) та дві жінки.

Чоловіки були досить добре озброєні, а жінки досить красиві.

— Поїдемо далі, — чарівним голосом сказала та з них, що виглядала молодшою, ну просто дівчиною. Чомусь дезертир був певен, що насправді вона була старшою, аніж на вигляд.

Проте вона тут же стрепенулася, напівобернулася у сідлі, знову повернулася до своїх супутників:

— Таки погоня! Збити їх не вдалося.

Лятавка мала на увазі, що серед людей пана Юзефа знайшовся хоча б один, на якого закляття «Ти дивишся і не бачиш!» — не подіяло. Утім, воно й не дивно, бо це закляття, залежно від вкладеної у нього сили, діяло на від тридцяти до вісімдесяти відсотків звичайних людей. Що, ясна річ, краще, аніж нічого.

Дезертир не зрозумів, звідкіля жінка взяла про погоню, проте чомусь повірив. Також він добре знав, що погоня часто не вірить, що ти з ворогом пересікся випадково, у думках похвалив сам себе за те, що розсідлував лише одного коня — по черзі, амуніцію другого закинув у невеликий ярок — якщо погоня не ув’яжеться за ним, повернеться і знайде, а зараз часу немає — скочив у сідло на свого Чалого, просунув ногу в петлю ножника, тупий кінець списа вставив у башмак{24} і поскакав. Не в той бік, де була четвірка. Сірий — так він назвав другого коня — навіть без вузди поскакав слідом. Бувають такі компанійські коні.

Через кілька отченашів виявилося, що погоня розділилася, і… дезертир, обернувшись, переконався, що двоє поскакали за ним.

Ще кілька поворотів голови, і стало ясно, що один із двох — той, що в німецькому капелюсі, — явно досвідчений боєць, другий, що вирвався уперед, — не настільки. До речі, досвідчений не випадково тримається трохи позаду.

Ґава вилаявся німецькою мовою (навчився від старого, ще допетровських часів, командира-німця) — якби другий кінь був осідланий, то він би відірвався.

А так доведеться приймати бій.

Хоча він і замінив верхній одяг, проте кінська амуніція, ботфорти, шкіряний камзол, який одягався під каптан, — зараз він був одягнутий під жупан, — усе це залишилося форменим, тобто його видадуть.

Колишній драгун, а ще до того списоносець, перевів спис у бойове положення, припав до кінської шиї і блискавично розвернувся.

Кінь хлопчини, який картинно вимахував шаблею, сам налетів на спис.

Від віддачі Яків мало сам не вилетів із сідла, проте спис зламався.

Рвонувши коня вбік, Ґава побачив, що ногу шмаркачеві придушило кінською тушею, а вогнепальної зброї в нього немає.

Дяка Богові, не треба добивати щеня.

Він витяг з бушмата{25} рушницю, яку, до речі, набив картеччю саме на випадок несподіваної зустрічі, й… отетерів. Другий лях тримав у руках рушницю, дуже схожу на ту, яку Яків уже бачив, і то був нарізний штуцер.