Тамара Крюкова - Чаклунка з останньої парти

Цокіт копит і голоси лунали вже зовсім близько. Залишатися тут було небезпечно. Хоч який незадоволений був дракончик, Липочка перервала його трапезу. Вона кинула в торбинку декілька яблук і стала засовувати туди Феліциуса. Той відчайдушно опирався, вирішивши, що для дракона принизливо сиділи в переносці, адже він не кицька. Але та обставина, що поруч лежали яблука, примирила його з таким нешанобливим ставленням.

Липочка глянула в чорну пащу підземного ходу і зіщулилася. Хто знає, як довго доведеться блукати темрявою? І куди приведе підземний коридор?

У цей час закличний звук рога пролунав так близько, що Липочка гикнула від несподіванки. У мозку спливло солодке слово «принц» — мрія кожної дівчини. Серце заколотилося часто-часто, Липочку невідворотно потягло до виходу. Коли ще їй доведеться зустрітися з принцом!

Тим часом в урочистому кортежі виникла замішка. Гості дивувалися, чому раптом усі зупинилися. Ті, хто їхали позаду, запитували в передніх, а передні й самі нічого не могли втямити. Його Величність гарцював на коні біля зарослої плющем стіни і, як божевільний, кричав на все горло:

— Е-ге-гей! Виходь, кому сказав!

Ясна річ, на його поклик ніхто не відповідав. Яків Еммануїл Феліциус сидів у торбинці і безтурботно хрумтів яблуками.

— Ти що, оглух, тварюко? Виходь на смертний бій!

На допомогу принцові прийшов начальник лицарського Ордену. У пурпуровому плащі поверх срібної кіраси він мав дуже імпозантний вигляд. Горк зрозумів, що ситуація вимагає роз'яснень. Він скинув руку вгору, привертаючи увагу гостей, і оголосив:

— Нам стало відомо, що в печері ховається підступний дракон з найжахливішими намірами. Мабуть, він злякався Його Величності.

— Повзи сюди, паскудо! Всиплю тобі перцю! — гарячкував і далі принц.

Липочка переживала найбільше розчарування в своєму житті. У неї було таке відчуття, ніби замість тістечка їй дали вівсянку на воді. Крізь віття плюща вона спостерігала, як біля входу до печери волає прищавий парубійко.

На всесвітньому змаганні потвор він не посів би призового місця, але треба було мати геть хвору уяву чи зовсім нікудишній зір, щоб назвати його красенем.

— Де цей змій? — бушував принц.

Головний радник і повірник принца Горк був неабияк спантеличений. Відсутність дракона могла означати лише одне.

— Може, здох? — припустив він.

— Тобто як це здох?! Яке він мав право! Ми так не домовлялися! — істерично зарепетував принц.

Від злості й обурення лице його стало червоним, як буряк. «Славний молодець, та хай йому грець!» — подумала Липочка і хихикнула.

Зброєносець Гора почув смішок і, округливши очі, сказав:

— Там хтось є.

— Обшукати! Витягнути! Подати сюди цього черв'яка з крилами! — принц хотів затупотіти ногами, але замість цього пришпорив свого коня. Скакун зірвався з місця і понісся галопом.

— Ой-ой-ой! Здається, запахло смаженим, — пробурмотіла Липочка.

Сподіватися на те, що їй удасться втекти, не доводилося. Попереду тягнувся чорний тунель, що вів не знати куди. Переслідувачам навіть не треба було гнатися за нею. Досить було підкараулити її біля виходу. Правда, у неї був капець-скороход, якщо він на що-небудь годиться без пари. Липочка сунула ногу в осиротілий шльопанець і без особливої надії попросила:

— Будь ласка, рідненький, допоможи мені вибратися звідси!

Вам коли-небудь доводилося бігти в одному капці-скороході? Прямо скажемо, це заняття не для слабаків. Липочка із шаленою швидкістю зашкутильгала підземним ходом, подібно до одноногого пірата на розжареному вугіллі. Одна нога неслася так далеко вперед, що друга не встигала. Ривок — потім різка зупинка, при цьому треба було примудритися не впасти. Далі новий ривок. Мало того, у непроглядній пітьмі Липочка не бачила поворотів. Її раз у раз заносило і боляче било об стіни.

Бідолаха вже втратила надію, що цей нестерпний тунель коли-небудь кінчиться, як раптом вискочила на світло і з усього розгону гепнулася в щось м'яке. Очі запорошило дрібним білим пилом. Вибравшись, дівчинка побачила, що попала в кіш, де зберігалося борошно. Святкова спідничка темно-зеленого кольору і вишита кацавейка відразу стали білими, як і руді кучері невдалої мандрівниці. Вона була схожа на привида. Липочка відшукала в коші капець. Хай там який, а скороход. Він міг ще стати у пригоді.

Тут вона відчула, що справді запахло смаженим. Її ніс уловив такі запахи, перед якими не встояв би навіть привид: пахощі смаженого м'яса і свіжоспеченого хліба, копченини, маринадів, ванілі… З-за дверей доносився стук ножів, гуркіт сковорідок і шум розливаної води. Все говорило про те, що поруч була палацова кухня.

Липочка навшпиньки перейшла комору і виглянула за двері. На кухні кипіла робота. Кухар ганяв поварчуків, аж ті підошвами кресали. На коронацію з'їхався народ з усіх кінців. Потрібно було не осоромитись і кожному приготувати частування до смаку. У величезній духовій шафі смажився на рожні цілий кабан. На плитах у каструлях булькотіли соуси і поливки. Біля печі у величезних