Тамара Крюкова - Чаклунка з останньої парти

— Невже тобі не хочеться його провчити? — не повірила дівчинка.

— Помста — це людська марнота. Іноді люди вважають, що Всесвіт не досить мудрий, і намагаються взяти його роботу на себе: чинять підступи, помсту. Але світ влаштовано так, що кожен дістає по заслузі. Чи так це важливо, чиєю рукою чиниться правосуддя?

Липочка вирішила ризикнути. Дракон викликав довіру і не здавався кровожерливим. Вона не стала обнадіювати старого. Дівчинка відійшла за камінь, за яким недавно ховалася, розгорнула чисту сторіночку і вивела: «Хай дракон негайно помолодіє на п'ятсот років».

Вона закрила зошит і обережно виглянула з-за каменя. Дракона не було. Липочка розгубилася.

— Агов, Феліциусе, ти де?

Дівчинка роззирнулася на всі боки.

Дракон не відповів. Лише з боку входу до печери почувся шурхіт. «Подався геть», — зрозуміла Липочка. Поспішна втеча нового знайомого її засмутила.

— Міг би бодай попрощатися! — гукнула вона в темряву.

Липочка хотіла й собі піти, та ледве не спіткнулася об довгастий камінь смарагдового кольору із золотистими цятками. Зненацька пролунав хрускіт. Поверхнею каменя побігла сіточка дрібних тріщин. Дівчинка немов заворожена дивилася, як назовні вистромився цікавий гостренький ніс, а за ним і вся мордочка, схожа на ящерину.

— О ні! — вигукнула Липочка, зрозумівши свою помилку.

Вона сприйняла за камінь яйце. Ламаючи шкаралупу, на світ виліз дракон, що помолодів на п'ятсот років.

Дракончик звільнився від шкаралупи, розпластав крихітні перетинчасті крильця, потягнувся, щоб розім'яти затерплі м'язи після сидіння в тісному яйці, і невпевнено ступив крок-другий. Важко було повірити, що така крихітна й беззахисна істота виросте в грізного вогнедишного дракона.

Перетворення так збентежило Липочку, що вона зовсім розгубилася. «Нічого собі Яків Еммануїл Феліциус! Називається, омолодила», — промайнуло в неї в голові. Тут було про що замислитися.

— Що ж мені з тобою робити?

Думки в Липочки частенько не встигали за діями. Вона раніше робила, а вже потім розуміла, що робити цього не слід було. Ясна річ, що вона весь час попадала в халепу. На щастя, поруч завжди виявлялася бабуся, яка побурчить, покартає і все виправить. Зараз Липочка вперше зіткнулася з проблемою сам на сам, навіть порадитися було ні з ким. Дракончик, який щойно вилупився з яйця, поки нічим не виявляв мудрості СВОЄЇ= раси. Йому ще треба буде вчитися ходити і говорити. Та все ж це був хоч якийсь співрозмовник. Липочка почала міркувати вголос:

— Я не можу взяти тебе із собою. Бабуся з глузду зсунеться, якщо я притягну дракона.

Дракончик схилив голову набік і уважно слухав, наче силкувався втямити, про що вона говорить.

— А якщо я залишу тебе тут, — вела далі Липочка, — то тебе, чого доброго, посадять у клітку і замкнуть до звіринцю.

Дракончик страхітливо зашипів і замахав крихітними крильцями, немов намагався злетіти.

— Ей, та ти все розумієш, — здивувалася дівчинка. — Недаремно бабуся каже, що дракони дуже розумні. Не бійся. Я тебе не залишу. Хто, як не я, про тебе потурбується? Це ж через мене ти народився вдруге.

Дракончик заспокоївся і вичікувально втупився в Липочку. Це підштовхнуло її до остаточного рішення.

— Бабуся, звичайно, побухтить. Але вона відхідлива. Спочатку житимеш з нами, а підростеш, переселишся до печери. У нас у горах багато місць, які припадуть тобі до душі.

Тут до неї донісся шум кавалькади, що наближалася. Треба було чимшвидше забиратися звідси. Липочка дістала з торбинки капець-скороход. Після пробіжки старичок виглядав неважно: запорошений, стоптаний, з відірваною підметкою. Але це було ще півбіди. Головне — у нього не було пари, а в одному шльопанці далеко не втечеш. Додому дорога неблизька. До того ж, безглуздо повертатися додому, так і не побачивши палац.

Поки Липочка отак міркувала, кортеж майже порівнявся з печерою. Залишалася єдина дорога до втечі. Липочка підхопила Феліциуса на руки і пірнула в темряву. Дракончик почав з насолодою жувати тасьомку на її кофті, аби хоч якось дати зрозуміти, що є речі куди важливіші, ніж святковий виїзд принца.

— Ти, мабуть, голодний? — здогадалася Липочка. — Але ж у мене нічого немає.

Дракончик незадоволено заборсався, намагаючись вирватися.

— Тсс! Сиди тихо. Чи тобі закортіло в клітку? — шикнула на нього дівчинка.

Вона пройшла кілька кроків у глиб печери і в темряві об щось спіткнулася. Випустивши з рук дракончика, Липочка приземлилася на всі чотири. Поступово очі звикли до мороку. Дівчинка розрізнила на підлозі упущений капець, перекинуту корзину і розсипані яблука. Феліциус задоволено хрумкотів фруктами, надкушуючи по черзі то від одного, то