Волтер Айзексон - Стів Джобс

Стів тоді піцсміявся:

— А що ти відчуваєш, коли бачиш вродливу жінку?

— Це наче споглядати гарного коня. Можна насолоджуватися його виглядом, але спати з ним не будеш. Цінуєш красу саму по собі, — відповів Рон.

Для Вейна це було щось дуже сокровенне:

— Ніхто в Atari не знав цієї таємниці, та й узагалі можна було на пальцях порахувати людей, яким я про це розповідав. Та мені видалося, що він саме й був тією людиною, якій можна розповісти, яка зрозуміє. Це жодним чином не вплинуло на наші стосунки.

Індія

На початку 1974 року Роберт Фрідленд, який подався до Індії роком раніше, переконав Стіва й собі помандрувати світами, щоби нарешті знайти себе. Це й була одна з причин, чому Джобс саме в той час загорівся ідеями заробітку та створення власної фірми. Фрідленд навчався у Німа Каролі Баби (Магараджі), який ще у 60-ті роки був гуру багатьох гіпі. Стівен вирішив, що йому це також потрібно, й підбив Деніела Коткі їхати з ним. Джобса цікавили не лише пригоди:

— Для мене це були серйозні пошуки. Я був захоплений ідеєю просвітлення, хотів зрозуміти, хто я, намагався знайти своє призначення.

Коткі додає, що оті духовні пошуки Джобса частково були спричинені тим, що він не знав своїх біологічних батьків.

— У ньому наче зяяла якась пустка, і він намагався її заповнити.

Коли Стівен розповів колегам з Atari, що кидає роботу та вирушає до Індії на пошуки гуру, Ел Алкорн щиро за нього зрадів.

- Він зайшов, подивився на мене і заявив: «Я йду шукати свого гуру». Я ж відповів: «Це ж класно, без жартів. Пиши мені!». Тоді він попросив допомогти з грошима, на що у відповідь отримав дулю.

Але потім Алкорн таки придумав, як допомогти Стівену. Atari мала клієнтів у Мюнхені. Там встановлювали виготовлене компанією обладнанігя, а вже готові машини збувалися в Турині. Проте існувала одна проблема: ігри розроблялася під швидкість 60 кадрів за секунду, що була на американських автоматах, а оскільки в Європі швидкість складала 50 кадрів за секунду, це призводило до збоїв. Алкорн розробив програму, яка б усувала несправність, і запропонував Джобсу її встановити їхнім європейським партнерам.

- Звідти буде дешевше дістатися Індії, - сказав тоді Алкорн.

Джобс погодився. І головний інженер благословив його словами:

— Передавай від мене привіт своєму гуру!

Кілька днів Стівен провів у Мюнхені, розв’язав проблему збою, проте навіть за такий короткий термін устиг допекти німецьким менеджерам. Вони скаржилися Алкорну, що Джобс поводився грубо й нахабно і смерділо від нього, як від безхатька.

- Я запитав: «Несправність усунуто?». Вони відповіли: «Так». -«Якщо у вас знову виникнуть якісь проблеми, - знову кажу я, — телефонуйте, у мене ще є такі хлопці». («Ми вже самі якось розберемося», — відповіли вони в кінці.)

Зі свого боку, Стів скаржився, що німці весь час намагалися нагодувати його м’ясом.

— у них навіть слова нема на означення вегетаріанця, - нарікав (незаслужено) він у телефонній розмові з Елом Алкорном.

Набагато краще Джобсу велося у Турині. Туди він вирущив, щоби зустрітися з тамтещнім розповсюджувачем ігрових автоматів. Йому припали до душі як італійська кухня, так і гостинні господарі.

— Я провів кілька чудових тижнів у Турині, місті, яке, по суті, є промисловим центром, — розповідав Джобс. — Щовечора разом із продавцем автоматів ми вечеряли в одному ресторанчику - де всього лише вісім столиків і навіть меню немає. Просто кажеш їм, що би ти хотів, і вони це готують. Один зі столиків був зарезервований для директора «Фіата». Це було справді класно.

Потім він подався до Лугано, у Швейцарії, де зупинився у дядька свого товариша Фріщіенда, і вже звідти полетів до Індії.

Вийшовши з літака у Нью-Делі, він побачив, що асфальт аж парує від спеки — а надворі був лише квітень. У готелі, який йому порадили друзі, місць не було, тож він зупинився в іншому, котрий наполегливо радив таксист.

— Я впевнений, це був просто ще один спосіб для нього заробити, бо готель той виявився у чорта в дупі.

Стівен запитав власника, чи вода з крана придатна для пиття, й був достатньо наївним, щоби повірити відповіді.

— Я дуже швидко підхопив дизентерію. Мене нудило, температура зашкалювала, я серйозно захворів. Приблизно за тиждень я схуд на двадцять кілограмів - з вісімдесяти до шістдесяти.

Щойно він зміг рухатися, Стівен вирішив забиратися геть із Делі. Він вирушив до містечка Гарідвар, у Західній Індії, що біля витоків Гангу, там саме відбувався індуїстський фестиваль Кумб Мела. Понад 10 мільйонів людей заполонили місто, в якому зазвичай живе не біпьше 100 тисяч мешканців.

— Навколо було море аскетів-йогів. Чимало наметів різних духовних шкіл. Все, що лише можна уявити. Я побув там кілька днів та й вирішив, що і звідти треба забиратися.

Поїздами й автобусами він дістався села поблизу Найнітала, де починалися вже Гімалаї. Це було саме те місце, де жив Нім Каро-лі Баба. Але коли Стів Джобс туди добрався, гуру вже не було серед живих, принаймні в його людській інкарнації. Стів винайняв кімнату з одним лише матрацом на долівці. В сім’ї, де зупинився мандрівник, його годували виключно вегетаріанськими стравами — це швидко допомогло йому поправитися після хвороби.

— Попередній мешканець лишив у кімнаті книжку «Автобіографія Йогі», — розповідав згодом Стівен, — я її перечитав кілька разів, бо зайнятися там особливо не було чим. А ще я гуляв навколишніми селами і за якийсь час уже забув про дизентерію.

Серед тамтешньої громади був і Ларі Бріліант, епідеміолог, який боровся з віспою. Він і потім активно займався благодійністю — у Google та Skoll Foundation. Ларі та Стів стали друзями на все життя.

Якось Джобс дізнався, шо неподалік — в гімалайському маєтку одного багатого бізнесмена — збираються посліцовники якогось гуру.

— Це була можливість зустрітися з високодуховною людиною і поспілкуватися з його послідовниками. А також це була нагода гарно попоїсти. Із наближенням до тієї оселі я вже відчував запах наїдків — голод неабияк давався взнаки.

Коли Стів пригошався, духовний наставник,