О. Генрі - Останнiй листок. Оповiдання

як вовки, шукали очима замовлену страву. Жоден з них не загравав з нею, викликаючи на кокетливий обмін дотепами. Жоден з них не жартував з нею вранці, як з Ейлін, і, коли траплялися якісь затримки з сніданками, не казав їй, що вона, певно, вчора пізно гуляла й тому сьогодні така млява. Жоден не подарував їй персня з бірюзою і не кликав її в мандрівку до таємничого, далекого «Парсифалю».

Тільді була хороша офіціантка, і чоловіки терпіли її. Ті, що сиділи за її столиками, говорили до неї короткими цитатками з меню, а потім уже зовсім іншим, медовим голосом зверталися до красуні Ейлін. Вони нахилялися, сидячи на стільцях, щоб десь за Тільді побачити Ейлін і щоб її краса обернула їхню яєчню з салом на амброзію.

І Тільді задовольнялася своїм становищем скромної трудівниці, до якої ніхто не залицяється, аби тільки Ейлін діставалися лестощі та схиляння. Приплюснутий ніс був вірнопідданим короткого грецького носика. Вона була другом Ейлін і раділа, коли бачила, як Ейлін панує над серцями і відвертає увагу чоловіків від смачного пирога та лимонного крему. Але у всіх нас, навіть зовсім невродливих, десь глибоко під поцяткованою ластовинням шкірою і волоссям кольору соломи криється мрія про принца або принцесу, які прийдуть не для когось, а тільки для нас.

Якось уранці Ейлін прийшла на роботу з підбитим оком, і Тільді так співчувала їй, що того співчуття було 6 досить, аби вилікувати будь-які хвороби очей.

— Уяви собі, якийсь нахаба, – пояснювала Ейлін, – учора ввечері, коли я поверталась додому, причепився до. мене на розі Двадцять третьої та Шостої вулиць. Але не на таку напав! Я відшила його як слід, і він одчепився. А потім виявилося, що він ішов за мною і на Вісімнадцятій знову спробував приставати. Я як мазнула його просто в морду! Тоді він мені й підбив око. Воно справді має жахливий вигляд, Тіль? Як мені прикро, що містер Нікольсон побачить це, коли о десятій прийде пити чай з кексом.

Тільді слухала розповіді про цю пригоду, затамувавши подих від-захоплення. Жоден мужчина ніколи й не пробував приставати до неї. На вулиці вона була в цілковитій безпеці в будь-який час усі двадцять чотири години. Яке це, мабуть, блаженство, коли мужчина пристає до тебе і від любові підбиває тобі око!

Серед відвідувачів ресторану Богля був юнак на прізвище Сідерс, який працював у пральні. Містер Сідерс був худий та білявий, і здавалося, що його тільки-но висушили та накрохмалили. Він був надто сором'язливий, щоб добиватись уваги Ейлін, тому звичайно сідав за один з столиків Тільді, прирікаючи себе на мовчанку і варену рибу.

Одного разу містер Сідерс прийшов трохи напідпитку. В ресторані було тільки два чи три відвідувачі. Покінчивши з рибою, містер Сідерс підвівся, обняв Тільді за талію, гучно й безцеремонно поцілував її, вийшов на вулицю, показав своїй пральні дулю і подався в пасаж, де були всілякі атракціони, опускати центи в гральні автомати. Тільді на мить скам'яніла, потім до її свідомості дійшло, що Ейлін погрожує їй пальцем і каже:

— Оце так Тіль, от ти яка! Ну й хитрюга! Так ти відіб'єш у мене всіх моїх хлопців. Доведеться мені за тобою стежити, моя мила.

І ще одна думка засяяла у свідомості Тільді. Ця дівчина з безнадійної, тихої поклонниці вмить перетворилась у таку ж дочку Єви, як всемогутня Ейлін. Вона сама тепер стала Цірцеєю, мішенню для стріл Купідона, сабінянкою, яка повинна стерегтися, коли римляни бенкетують. Мужчина визнав її талію привабливою, а її губи бажаними. Цей стрімкий, закоханий Сідерс, здавалося, вчинив з нею за одну мить таке чудо, як роблять у пральні. Він зняв з неї ряднину непривабливості, виправ, висушив, накрохмалив, випрасував і дав їй легке, прозоре, вишиване вбрання, гідне самої Венери.

Ластовиння на щоках Тільді зникло в полум'ї рум'янцю. Тепер Цірцея і Психея виглядали з її променистих очей. Навіть саму Ейлін ніхто не обіймав і не цілував в ресторані у всіх на очах.

Тільді не могла втримати в собі цю чудову таємницю. В хвилину короткого затишшя вона підійшла і стала біля каси, де сидів Богль. Очі її сяяли, вона старалася говорити так, щоб у її словах не чути було гордості або хвастощів.

— Один джентльмен сьогодні образив мене, – сказала вона. – Він обняв мене за талію і поцілував.

— Справді? – спитав Богль, на мить відхиливши забрало своєї діловитості. – 3 наступного тижня ви одержуватимете на долар більше.

Коли в ресторані знову було повно відвідувачів, Тільді, подаючи страви знайомим, кожному казала скромно, як жінка, чиї принади не потребують підтвердження:

— Один джентльмен образив мене сьогодні в ресторані. Він обняв мене за талію і поцілував.

Ті сприймали це признання по-різному: одні недовірливо, другі поздоровляли її, треті почали засипати її жартами, які досі призначалися тільки Ейлін. А серце Тільді сповнювалося щастям – на обрії сірої рівнини, по якій вона так довго блукала, з'явилися вежі романтики.

Два дні містер Сідерс не приходив. За цей час Тільді твердо стала на позицію жінки, до якої залицяються. Вона накупила стрічок, зробила таку саму зачіску, як у Ейлін, і затягнула свою талію ще на два дюйми. їй ставало і моторошно, й приємно від самої думки про те, що містер Сідерс може вдертися до ресторану і застрелити її з пістолета. Він, мабуть, безнадійно закоханий у неї, а ці палкі закохані завжди страшенно ревниві. Навіть у Ейлін ніхто не стріляв з пістолета. І Тільді вирішила, що краще було б, щоб він не стріляв у неї; вона ж завжди була вірною подругою Ейлін і не хотіла затьмарити свою подругу.

На третій день о четвертій годині дня містер Сідерс прийшов. За столиками не було нікого. В глибині ресторану Тільді накладала гірчицю, а Ейлін різала пиріг. Містер Сідерс підійшов до них.

Тільді підвела очі й побачила його. Їй перехопило подих, і вона притисла до серця ложку, якою накладала гірчицю, її волосся було пов'язане червоним бантом, на шиї видніла емблема Венери з Восьмої авеню – блакитне намисто з символічним срібним сердечком.

Містер Сідерс червонів та ніяковів. Одну руку він засунув у кишеню штанів, а другу – у свіжий пиріг з гарбузом.

— Міс Тільді, – мовив він, – я хочу просити вибачення за те, що зробив того вечора. Правду кажучи, я тоді добряче хильнув, а то ніколи не дозволив би собі таке. Я б ніколи