Артур Конан Дойль - Собака Баскервілів

Кожна з кам’яних печер могла б служити йому притулком. Але ж без їжі не проживеш. Хіба, може, він ловить і вбиває овець… Ні, каторжник, безумовно, кудись перейшов, а тому жителі віддалених ферм сплять тепер спокійно.

Ми, четверо здорових, сильних чоловіків з Баскервіль-Холу, в крайньому разі зможемо захистити себе, але зізнаюся вам: мене непокоїть думка про Степлтонів. Близьких сусідів вони не мають, тож їм важко розраховувати на чиюсь допомогу. Покоївка, старий лакей, сестра й брат — останній, очевидно, аж ніяк не силач, — от і всі мешканці Мерріпіт-Хаус. Вони виявляться абсолютно безпорадними в руках цього ноттінґхіллського вбивці, якщо той залізе до них у будинок. Ми з сером Генрі дуже хвилювалися за них і навіть пропонували, аби конюх Перкінс ночував у Мерріпіт-Хаус, але Степлтон навіть чути про це не хотів.

Річ у тім, що наш друг баронет починає виявляти неабияку зацікавленість своєю чарівною сусідкою. Та це й не дивно, тому що він жвава, активна людина, йому нудно в такій глушині, а вона, зізнаюся, надзвичайно приваблива жінка. У ній є якась екзотична жага, на противагу її холоднокровному й зовсім безпристрасному братові. І водночас у ньому відчувається прихований вогонь. Зважаючи на все, він має на сестру великий вплив; мені не раз доводилося ловити погляди, які вона кидає на нього під час розмови, немов очікуючи схвалення своїх слів. Хочу сподіватися, що вони живуть у злагоді. Такий сухий блиск в очах і такі тонкі, стиснуті губи часто свідчать про твердий, а можливо, й суворий характер. У всякому разі, цей натураліст — цікавий тип і неодмінно викликав би у вас інтерес.

Того самого дня він прийшов з візитом до сера Генрі, а наступного ранку повів нас туди, де сталася подія, пов’язана з легендою про розпусника Гуго. Ми пройшли кілька миль углиб боліт і опинилися в невеликій долині, такій похмурій, що вона сама по собі могла сприяти народженню подібної легенди. Вузький прохід між вищербленими кам’яними стовпами вивів нас на відкриту, порослу болотяною травою галявину.

Посеред неї лежать два величезних камені, що звужуються догори й схожі на гігантські гнилі ікла якогось чудовиська. Усе тут достоту відповідає опису сцени, на якій розігралася давня трагедія. Сер Генрі з цікавістю роззирався навсібіч і все запитував Степлтона, невже той вірить у можливість втручання надприродних сил у людські справи. Тон у нього був байдужий, але він, очевидно, ставиться до всього дуже серйозно. Степлтон відповідав стримано, багато недоговорював і явно оберігав почуття молодого баронета. Він розповів нам про кілька випадків, коли цілі покоління родин відчували на собі вплив якихось недобрих сил, і після всіх цих розповідей у нас склалося враження, що Степлтон разом із багатьма іншими місцевими мешканцями вірить у легенду про собаку Баскервілів.

Дорогою назад ми зайшли в Мерріпіт-Хаус поснідати. Ось тоді сер Генрі й познайомився з міс Степлтон. Він захопився нею з першої ж зустрічі, і навряд чи я помилюся, якщо скажу, що це почуття взаємне. Коли ми поверталися додому, він щоразу заводив мову про неї, і відтоді майже не минає дня, щоб ми не бачилися зі Степлтонами. Сьогодні вони в нас обідають, а сер Генрі вже говорить про візит до них наступного тижня.

Здавалося б, кращого чоловіка для сестри Степлтона годі бажати, однак я не раз помічав, як він похмурніє, коли сер Генрі звертає на неї увагу. Степлтон, очевидно, дуже прив’язаний до сестри, і йому буде сумно самому, але ж це вершина егоїзму — ставати на заваді такій блискучій партії! Проте факт залишається фактом: Степлтон явно не хоче, щоб ця дружба переросла в кохання і, за моїми спостереженнями, він усіляко намагається не залишати їх наодинці. До речі, якщо вся справа ускладниться ще й романом, то ваше напучування не зводити очей із сера Генрі виявиться майже нездійсненним. Якщо ж я суворо дотримуватимуся даної мені вказівки, подумайте, як це похитне мою репутацію тут!

Нещодавно, точніше, в четвер, у нас снідав доктор Мортімер. Він побував на розкопках кургану в Довгій Низовині й знайшов там череп доісторичної людини, від чого був просто у захваті. Іншого такого ентузіаста своєї справи, мабуть, годі шукати. Після сніданку з’явилися Степлтони і, на прохання сера Генрі, найдобріший доктор повів нас усіх у тисову алею показати, як усе було тієї фатальної ночі. Алея ця довга, похмура, по обидва боки суцільною стіною йдуть підстрижені тиси і вузенькі смужки дерну.

У далекому її кінці стоїть напівзруйнована альтанка. Посередині — хвіртка, що веде на болота, біля якої старий Баскервіль струшував попіл із сигари. Хвіртка дерев’яна, пофарбована в біле і замкнена на засув. За нею розстеляються неосяжні болота. Я згадав вашу теорію з приводу подій, що сталися тут, і спробував уявити, як усе це відбулося. Стоячи біля хвіртки, Баскервіль побачив, як щось наближається до нього з боліт, і так злякався побаченого, що збожеволів, кинувся тікати й біг доти, доки не впав мертвим від знесилення й жаху. Він біг довгою, темною алеєю. Але хто змусив його тікати?

Якась вівчарка з боліт? Або примарний собака — величезний, чорний, мовчазний? А можливо, це справа людських рук? Можливо, блідий, насторожений Беррімор знає більше, ніж говорить? Туман і цілковита невизначеність — і все-таки за всім цим невідступно стоїть злочин.

Відтоді, як я востаннє вам писав, мені вдалося познайомитися ще з одним із наших сусідів — містером Френклендом з Лефтер-Холу, який живе за чотири милі південніше від нас. Цей старий сивий, рум’янолиций і досить жовчний. Містер Френкленд аж нетямиться від британського законодавства і витратив неймовірну кількість грошей на всілякі позови. Він судиться виключно заради задоволення, виступаючи то як позивач, то як відповідач, а такі розваги, як ви розумієте, обходяться недешево. Йому раптом стукне в голову заборонити проїзд біля своїх володінь — і нехай парафіяльна рада доводить, що це неправильно. Потім власноруч розламає чиюсь хвіртку й заявить, що тут споконвіку був проїжджий шлях — і нехай власник подає на нього позов до суду за порушення кордонів чужого землеволодіння. Він назубок знає стародавнє общинне право і то застосовує свої знання в інтересах сусіднього сільця Фернворсі, то всупереч йому, тому мешканці села то проносять його з тріумфом вулицями, то символічно спалюють.

Подейкують, начебто зараз на руках у містера Френкленда сім позовів, які, ймовірно, з’їдять залишки його статків, і він, у такий спосіб позбавлений жала, стане цілком безпечним, мирним дідком. З усіх