Умберто Еко - Не сподівайтеся позбутися книжок

раз надрукували на машинці. Після того я правив цю нову версію та знову віддавав її для передрукування. Але так не могло тривати безкінечно. В якийсь момент я мусив визнати версію тексту, що тримав у руках, остаточною. Я більше не міг продовжувати.

З комп'ютером усе навпаки — я друкую, правлю, вношу в текст правки, знову друкую, і знову, і знову. Тобто, я множу чернетки. Може існувати двісті версій одного тексту. Ви даєте філологу додаткову роботу. Хоча це не буде повною версією. Чому? Тому що завжди існуватиме й «фантомна версія». Я написав текст А на комп'ютері. Я надрукував. Я зробив правки. Ось текст Б, і я маю внести ці правки за допомогою комп’ютера: далі я знову друкую і отримую текст В (так вважатимуть філологи майбутнього). Але насправді ідеться про текст Г, тому що в час внесення правок я точно скористаюся свободою змінити ще щось. Тож між Б і Г, поміж текстом, який я правив, і версією, в яку я вніс ці правки, буде також певна фантомна версія, котра і є насправді версією В. Та ж історія — з послідовними коригуваннями. Філологам треба буде відновити стільки фантомних версій, скільки було переходів з екрану на папір і навпаки.

Ж.-К.К.: Одна американська школа письменників п’ятнадцять років тому опиралася комп’ютеру з причини, що різні етапи тексту з’являються на екрані вже надрукованими та позбавленими правдивої гідності рукопису. І тому їх було важко критикувати й правити. Екран надавав їм ваги, престижу вже виданого тексту. А от інша школа — навпаки, вважала, що комп’ютер надає, Як ви і сказали, можливість безкінечних правок і покращень.

Ж.-Ф. де Т.: Жан-Клоде, ви говорили про книжку до книжки, до появи навіть «кодексів», тобто про сувої папірусу — volumina. Без сумніву, ця частина історії книжки нам відома найменше.

У.Е.: В Римі, наприклад, поряд із бібліотеками існували крамнички, де книжки продавали у формі сувоїв. Шанувальники приходили до книгаря та замовляли, скажімо, сувій Вергілія. Книгар казав приходити за два тижні та спеціально для покупця копіював книжку. Можливо, існував запас примірників найбільш запотребованих творів. У нас дуже неточні відомості про купівлю книжок навіть після винайдення книгодрукування. Перші надруковані книжки купувалися без палітурки. Треба було спершу купити сторінки книги, а вже потім її оправити. Різноманітність обкладинок книжок, які ми колекціонуємо, є однією з причин, що пояснює радість, яку можна отримувати від бібліофіли. Що для аматора, що для фахового антиквара саме обкладинка може мати суттєве значення, якщо ідеться про вибір одного з двох примірників однієї і тієї ж книжки. Лише між XVII і XVIII століттями, здається, з’являються перші книжки, що продавалися вже в палітурках.

Ж.-К.К.: Це називалося «палітурка видавця».

У.Е.: Саме такі книжки стояли в бібліотеках нуворишів, які архітектори інтер'єру купували не поштучно, а погонними метрами в букіністів. Але був і інший спосіб персоналізувати надруковані книжки: лишати місце для буквиць на кожній сторінці, які згодом вручну ілюмінували, тобто розписували, і це переконувало власника книжки в тому, що він має унікальний рукописний примірник. Всю подібну роботу творили руками, звісно ж. Так само було з гравюрами: всі гравюри в книжці були розфарбовані вручну.

Ж.-К.К.: Треба уточнити, що книжки були дуже дорогими і що тільки королі, князі, багаті банкіри могли собі дозволити їх купувати. Поза сумнівом, ціна маленької інкунабули з моєї бібліотеки, що я показував, у час її виготовлення була вищою, ніж тепер. Давайте усвідомимо, як багато теляток треба було вбити, щоби виготовити таку книжку з тонкої шкіри мертвонароджених телят, де кожна сторінка тонша за пергамент. Режіс Дебре якось запитав, що сталось би, якби римляни та греки були вегетаріанцями. Ми не мали би книжок доби Античності, що їх було створено на пергаменті, тобто на міцній дубленій шкірі тварин.

Отже, книжки були дуже дорогі, але аж з часів XV століття виготовляли дешеві книжки, надруковані на поганому папері, що їх продавали за кілька су. Такі книжки подорожували всією Європою в кошиках рознощиків. Так само деякі ерудити перепливали Ла-Манш і переходили Альпи, щоби дістатися італійського монастиря, де зберігались особливо рідкісні праці, яких вони могли терміново потребувати.

У.Е.: Є одна добра історія про Герберта д’Орільяка, який став Папою Римським Сильвестром II у тисячному році. Він дізнався, що примірник «Фарсалії» Лукана належить такій особі, що готова книжку віддати. На заміну він обіцяє дати армілярну сферу (тобто сферичну астролябію) зі шкіри. І ось він отримує рукопис і виявляє, що в ньому бракує двох останніх пісень. Він не знав, що Лукан наклав на себе руки, так їх і не написавши. Тож, аби помститися, він надсилає лише половину сфери. Герберт був ученим та ерудитом, але ще й колекціонером. Тисячний рік часто представляють як якийсь неандертальський період. Але це неправда. І тут ми бачимо доказ.

Ж.-К.К.: Так само не слід уявляти африканський континент без книжок, ніби книжки є визначною ознакою нашої цивілізації. Бібліотека Тімбукту збагачувалася протягом усієї своєї історії працями, що їх студенти, які приїздили у часи Середньовіччя зустрітися з чорними мудрецями Малі, привозили з собою та залишали як об’єкти обміну.

У.Е.: Я був у цій бібліотеці. Одна з моїх мрій — ще раз поїхати в Тімбукту перед смертю. На цю тему в мене є історія, котра, на перший погляд, цієї теми взагалі не стосується, але щось оповідає нам про силу книжок. Саме під час подорожі до Малі мені трапилося відкрити для себе край догонів, чию космологію описав Марсель Ґріоль у своєму знаменитому творі «Бог води». Хоча насмішники кажуть, що Ґріоль багато навигадував. Але якщо тепер ви почнете розпитувати старого догона про його вірування, він вам розкаже саме те, що написав Ґріоль, — тобто те, що написав Ґріоль, стало історичною пам'яттю догонів… І коли ви туди прибуваєте (краще, коли з вершини неймовірного пагорба), вас оточують діти, які розпитують про все на світі.

І я почав розпитувати одного хлопчика, чи він мусульманин. «Ні, я аніміст», — відповів мені він. Але для того, щоби аніміст міг сказати, що він аніміст, йому потрібно чотири роки вчитись у Практичній школі високих наук (Ecole Pratique des Hautes Etudes), тому що аніміст не може знати, що він аніміст, так само, як неандерталець не знав, що він неандерталець. Отак на усну культуру впливають книжки.

Але повернімося до старовинних книжок. Ми пояснювали, що видрукувані книжки переважно оберталися в освіченому середовищі. Вони точно були поширенішими за рукописи, що їм передували, тож винайдення