Павло Архипович Загребельний - Вигнання з раю

помітили на зеленому спориші якийсь з незнаних свинею предметів людського вжитку — одежину, газету, книжку, — хоч що воно там було, свиня без вагань підскочила до того білого, хапонула зубами, махнула писком туди й сюди, тріпонула тим білим жорстоко й безжально і пожбурила його геть, вже розідране навпіл і забруднене так, як тільки й може забруднити типова представниця домашніх тварин, яку утримують «в господарствах різних країн у великому числі за свою видатну здатність постачати величезну кількість порівняно дешевих м’яса і сала» (див. «Энциклопедию сельского хозяйства», видану в Києві в 1895 році в друкарні Петра Барського, стор. 1191, бібліотека доктора Кнурця).

Аби ж то була газета чи навіть Гришина сорочка — людство зазнавало й не таких втрат, але бадьоро й мужньо йшло далі в своєму невпинному розвитку. Але сталося страхітливе й непоправне: свиня розідрала підручник географії, який Гриша необачно залишив на траві, коли йшов перепинати бичка.

Коли Гриша, впоравшись з капосним телям, вичерпаний до краю, повернувся до двору, свиня, натішившись свободою, діловито прокладала писком у спориші звертисті й поплутані ходи сполучення, а нещасна книжка лежала посеред двору як німий докір хлопцеві за його неувагу й недбальство і як грізне нагадування про караючий гнів Одарії Трохимівни. Ще переповнений безсилим відчаєм, з незасохлими слізьми на щоках від боротьби з телям, Гриша підбіг до книжки, хотів підняти її, але відсахнувся нажахано. Книжка лежала розгорнена якраз на карті обох півкуль, рвана рана проходила крізь її тіло наскрізь, здасться, розірвані були навіть палітурки, руйнування, завдані сліпою свинячою силою земній кулі, перевищували будь-яку уяву, всі знані катастрофи й катаклізми, всі землетруси й моретруси, виверження вулканів, цунамі, торнадо, потопи й смерчі. Гімалайські гори розколоті навпіл, Індійський океан розідраний уздовж, Атлантичний упоперек, обидві Америки роз’їхалися в сторони, Гватемала втонула безслідно разом з своїм черговим реакційним режимом, на місці Панамського каналу, цього джерела американської експансії, утворилося нове море, на дно Тихого океану пішли цілі архіпелаги островів, не дочекавшись жаданого визволення з-під колоніального гніту, тільки Європа уціліла, але всуціль була замазана якоюсь жовтуватою багнюкою, яка в’їлася в папір так цупко, що не було ніякої надії ні відчистити бідолашну Європу, ні відмити. Страшно подумати, що може натворити навіть одна темна й тупа свиня, простромивши своє немите рило в науку.

Хоч з шапки вбийся!

Перше й остаточне Гришине вирішення було: нікому не казати. Друге: нікому не показувати. Але відразу насунулося питання: а як обійти Одарію Трохимівну? Такої змоги у Гриші не було. Він мав або ж приймати удар з відкритими грудьми, або ж спробувати ухилитися від удару, уникнути його, знайти вихід з безвиході.

Пригнічений безнадійністю свого становища, Гриша, піддаючись автоматизмові вироблених давніше звичок до дбайливості в усьому, все ж узявся латати нещасну книжку. Підклеїв зсередини палітурки, щоб вони якось трималися, тоді знайшов аркуш гарної міліметрівки в блакитну клітинку (єдине, що в матері лишилося від батькового землемірства) і гарно загорнув у неї книжку, попідклеювавши кінці міліметрівки так, що вийшла мовби нова обкладинка. Книжка одразу стала новою, міліметрівка приємно лопотіла під пальцями, вона неймовірно пасувала саме до підручника географії, це стало ясно особливо після того, як Гриша великими літерами вималював на обгортці ще й назву підручника, ясна річ, особливих надій на порятунок від Одарії Трохимівни це не давало, але принесло бодай деяке тимчасове заспокоєння.

Ніч неспання, страшне напруження в школі, бо урок географії стояв у розкладі аж п’ятим, безсилий відчай при погляді на пласку сіру постать Одарії Трохимівни, яка солдатським кроком марширувала у вузькому проході між партами, хижо зиркаючи на розгорнені підручники.

Гриша не міг розгорнути своєї географії. Бо ж тоді передовсім побачать хлопці, а він не хотів нікому показувати своєї ганьби. Вже коли доведеться, то хай бачить тільки вчителька.

— А ти, Левенець, — спитала Одарія Трохимівна, але урвала мову, побачивши, як гарно обгорнув Гриша книжку, як вправно вималював літери на синій міліметрівці. В душі в Одарії Трохимівни, окрім любові до порядку й дбайливості, жило ще високе почуття краси, воно прокинулося в ній з непереборною силою при погляді на цю обгорнену рідкісним для села папером книжку, вчителька довгими прокуреними пальцями обережно взяла підручник, пішла до свого столу, показала Гришину «Географію» всьому класові, повчально промовила:

— Діті, отак ви повинні поводитися зі своїми підручниками. Беріть приклад з Левенця, діті!

«Ану ж розгорне! — холонучи всіма клітинами, думав Гриша. — Ану ж побачить і покаже всім!»

Але Одарія Трохимівна так само солдатським кроком пройшла до Гришиної парти, поклала перед ним нещасну книжку і заспокоєно й урочисто повернулася на своє місце.

Відтоді Гриша щоразу викладав нерозгорнену чистісіньку зовні книжку на парту і ждав, що ось-ось Одарія Трохимівна підійде, невловимим рухом своїх довгих худих пальців вправно розгорне сторінки і…

14

Тривале напруження, яке можна б порівняти з багатоденним стоянням навшпиньки, спричинилося до того, що Гриша Левенець не просто злякався свого романтичного захоплення географією й уявними мандрами, а радо відмовився від нього і тепер тільки нетерпляче ждав, коли закінчиться учбовий рік і взагалі коли закінчиться дитинство, прагнув усіма силами своєї юної душі проскочити якомога швидше цей життєвий період, вийти з стану непевності й всезагальної залежності, стати людиною самостійною, самодіяльною, чи що.

Правду кажучи, авторові наміри збігаються тут з Гришиними настроями, автор теж ладен поминути дитинство свого героя, бо література буквально завалена описами дитинств, окрім того, це стадія в людському житті досить бездіяльна, твій герой ще й не герой, а тільки матеріал для нього, кандидат, претендент, запасний гравець, дублер.

Обставини сприяють авторові. Одна з них досить розлого описана, і повертатися до неї немає потреби, надто що пов’язана вона з такою несимпатичною істотою, як свиня, і ми не знайдемо тут ні величі, ні гідності для свого героя. Друга ж заслуговує на всіляке схвалення, бо нарешті вивела Гришу Левенця з стану майже нелюдського напруження і помогла йому охоче й радісно проміняти романтику незвіданої природи й далеких країн на не менш загадкову романтику машинного світу. Висловлюючись дохідливішою мовою, в школі оголосили запис до гуртка по вивченню тракторів і комбайнів, і Гриша записався перший.

Вів той гурток бригадир колгоспних механізаторів Безкоровайний.

15

Про Безкоровайного можна б сказати, що він і народився на тракторі. Така думка мимоволі спливає, коли подивишся на всі оті кінні пам’ятники, де кінь і чоловік уже ніяк не уявляються двома різними істотами, а сприймаються, як одне ціле, як химерний витвір природи, якийсь кентавр,