Дроянда - Містичний табір для обраних, Дроянда

Вони зустріли нових підлітків, кожному з яких було по 18 років. Їхня поява була такою ж загадковою, як і все, що відбувалося в таборі.

Першим до них підійшов Паша. Його присутність здавалася майже примарною — погляд глибокий, усмішка таємнича, а голос сповнений спокою. Здавалося, він знав більше, ніж говорив.

Настя була іншою. Вона мала сильний характер, її погляд пронизував до кісток. Вона була вампіром, але не звичайним. Її рухи були надзвичайно плавними, а шкіра — бліда, немов мармур. Вона дивилася на Аліма й інших із цікавістю, немов оцінюючи, хто перед нею.

Лена й Катя трималися разом. Лена була занадто тиха, а Катя — занадто темна. Її називали "Металургія", і здавалося, що вона жила в покинутому залі разом зі своїми друзями. Катя була вампіром, але не такою, як Настя. Її темрява була інша — глибша, більш неконтрольована.

— Ви всі прийшли сюди не випадково, — заговорив Паша. — Але перш ніж ви дізнаєтесь правду, вам доведеться розгадати таємницю старого будинку. Він зберігає відповіді, але також і прокляття.

Алім і його друзі обмінялися стривоженими поглядами. Це випробування було не таким, як попередні. Тут не було вибору між світлом і темрявою — тільки невідомість. Вони знали одне: їм доведеться увійти в цей будинок і дізнатися, що там приховано.

— Якщо ви не готові, — прошепотіла Настя, — вам краще відступити зараз. Бо далі дороги назад не буде.

Алім вдихнув глибше. Вони вже зайшли занадто далеко, щоб повернути назад.

— Якщо ми хочемо вижити, треба працювати разом, — сказав Лео, уважно дивлячись на новачків.

— Питання в тому, чи ви нам довіряєте, — холодно усміхнувся Паша.

Настя підійшла ближче, її погляд зупинився на Алімі.

— Тут, у цьому будинку, не все так просто. Вам доведеться зіткнутися зі своїми найбільшими страхами. І не факт, що ви зможете вибратися назад.

Темрява навколо стала ще густішою. Десь углибині будинку пролунав тихий, майже нечутний шепіт.

— Вони вже знають, що ми тут, — прошепотіла Лена.

Будинок ожив, і гра почалася.

Алім та його друзі мали вгадати таємницю загадкового будинку. Він стояв у гущавині лісу, напівзруйнований, але немовби ще живий. Вікна світилися дивним блідим світлом, а двері були трохи прочинені.

— Нам точно варто туди заходити? – нерішуче запитав Лео.

— Ми вже тут, назад дороги немає, – твердо відповіла Домініка.

Амір кинув швидкий погляд на Аліма, між ними знову пробігла напруга, та вони обидва мовчки кивнули. Усередині було холодно, стіни покриті старими написами, які зникали, щойно хтось намагався їх роздивитися.

— Це не просто покинута будівля, – прошепотіла Настя, торкаючись стіни. – Тут залишилася чиясь енергія.

Раптом позаду них грюкнули двері. У повітрі почулося тихе шепотіння, що нагадувало слова, але зрозуміти їх було неможливо.

— Що це було?! – Катя вхопилася за руку Лени.

Алім відчув, як щось ворушиться в темряві. Він знав: це тільки початок їхнього випробування. Що б не ховалося в цьому будинку, воно вже помітило їхню присутність…

Будинок не хотів відпускати гостей. Як тільки Алім і його друзі вирішили покинути залу, двері з грюкотом зачинилися, а вікна вкрилися чорним туманом. Повітря стало густим, майже неможливо було дихати.

— Що це ще за жарти? — різко запитала Настя, її очі, що світилися червоним, звузилися від напруги.

— Це пастка, — прошепотіла Катя, її голос лунав, наче здалеку. — Будинок не хоче нас відпускати.

Лео кинувся до дверей і спробував їх відчинити, але вони не піддавалися. Амір зціпив зуби і поглянув на Аліма.

— У тебе є якийсь план? — запитав він, приховуючи паніку.

Алім роззирнувся. У центрі кімнати стояв великий круглий стіл, на ньому старовинна книга, розкрита на сторінці, залитій темними плямами. Він обережно підійшов ближче, і щойно торкнувся сторінки, кімната здригнулася.

— Це книга проклять, — прошепотіла Лена. — Вона пов’язана з цим місцем. Якщо ми знайдемо правильні слова, зможемо вирватися звідси.

— А якщо ні? — запитала Домініка, притискаючи руки до грудей.

— Тоді будинок забере нас, — тихо сказала Катя.

У цей момент зі стін почали виступати чорні фігури, схожі на тіні. Вони наближалися, шепочучи щось нерозбірливе.

— Треба діяти! — вигукнув Паша, вихоплюючи кинджал. — Часу мало!

Алім узяв книгу, його пальці ковзнули сторінкою, і перед очима з’явилися стародавні символи. Він знав: правильні слова врятують їх. Але які саме?

Катя, яку називали Металургією, нахилилася і торкнулася підлоги. Її очі раптом стали чорними, а губи прошепотіли щось незрозуміле.

— Він хоче крові…

Ці слова зависли у повітрі, змушуючи всіх напружитися.

— Не може бути, — вирвався Амір. — Ще одна жертва? Ми цього не допустимо!

Настя підійшла до дверей і різко провела своїм гострим нігтем по власній долоні. Краплі крові впали на підлогу, і в ту ж мить будинок затремтів, наче задоволений.

— Не треба! — вигукнув Алім, але було пізно.

Стіни почали змінюватися, утворюючи новий коридор, що вів у невідому темряву. Друзі обмінялися тривожними поглядами.

— Ми або йдемо вперед, або залишимося тут назавжди, — сказав Паша, похмуро дивлячись у темряву.

Зробивши глибокий вдих, вони рушили коридором. Будинок ніби відпускав їх, але зловісний шепіт лунав з кожного кута. Ніхто не знав, чи справді це кінець випробування, чи просто новий початок.

Коли вони врешті вийшли назовні, небо було вже зовсім чорним, а повітря пахло грозою.

— Ми живі, — прошепотіла Лена, але її голос тремтів.

— Поки що, — додала Катя, кидаючи останній погляд на будинок.

Він залишився стояти вдалині, ніби вичікував нового моменту, коли зможе знову заманити своїх жертв усередину.

Алім відчув, як його серце калатає. Це було лише одне з випробувань. І щось підказувало йому, що наступні будуть ще складнішими.