Дроянда - Містичний табір для обраних, Дроянда

Алім відчував, як повітря навколо змінилося. Небо стало густо-фіолетовим, а зірки світилися надто яскраво, ніби щось велике та древнє спостерігало за ними. Відчуття небезпеки не покидало його, але водночас у цьому новому просторі було щось магічне, щось, що кликало вперед.

— Ми не повинні тут затримуватися, — перервав тишу Амір, оглядаючись довкола. — Що це за місце?

Перед ними простягалася величезна арка з чорного каменю, крізь яку виднівся міст, що ніби висів у повітрі. Під ним — бездонна прірва, що світиться тьмяним синім сяйвом.

— Це схоже на… простір між світами, — прошепотіла Настя, її очі заблищали в темряві. — Ми потрапили в проміжну зону.

— Ви відчуваєте? — Домініка поклала руку на груди. — Тут магія жива.

Алім вдихнув глибше. Вона мала рацію. Повітря тут мало присмак енергії, що струменіла навколо. Кожен крок лунав гучним відлунням, а сам простір ніби змінювався залежно від їхніх думок.

— Нам потрібно знайти вихід, поки це місце не почало нас змінювати, — промовила Лена, її голос був серйозним і холодним.

Раптом міст почав змінюватися. Плити під ногами перетворилися на дзеркальну поверхню, і кожен побачив своє відображення. Але воно не повторювало їхні рухи — воно діяло самостійно.

— Що це таке?! — закричав Лео, коли його відображення зробило крок уперед і посміхнулося зловісною усмішкою.

— Це випробування, — відповів Алім, стиснувши кулаки. — І ми маємо його пройти.

Відображення зробили кроки назустріч, їхні очі світилися, ніби вони були частиною самого цього світу. І тоді все навколо здригнулося, коли темрява почала згущуватися довкола них…

Світ навколо них розмивався, немов тканина реальності розривалася, оголюючи щось древнє й незбагненне. Будинок зник, замість нього з’явилося безмежне поле, над яким висіли зорі, що пульсували, як живі серця. Кожен крок лунав у порожнечі, а відображення самих себе виблискували на невидимій поверхні під ногами.

— Де ми? — прошепотіла Настя, вдивляючись у нескінченну далечінь.

— Між світами, — відповіла Катя, її темні очі світилися в напівтемряві. — Це випробування.

Раптом їхні відображення внизу ворухнулися самі по собі. Віддзеркалений Алім підняв руку й усміхнувся хижою усмішкою. Відображення друзів теж почали діяти самостійно — вони вийшли з-під контролю, рухалися зловісно, наче жили власним життям.

— Це пастка! — закричав Паша.

Перший удар прийшов несподівано. Віддзеркалений Лео кинувся на справжнього, і вони впали на невидиму поверхню. Решта теж опинилися в битві зі своїми відображеннями, які виявилися надзвичайно сильними й швидкими.

Алім ухилився від удару своєї копії й помітив дещо дивне — його двійник не відбивався в очах Домініки. Вона стояла посеред хаосу, а її тінь зникла.

— Домініко, ти не маєш віддзеркалення! — вигукнув він.

Дівчина розгублено озирнулася й побачила, що він правий. У цій битві вона була єдиною, хто не мав копії. Це було підказкою.

— Якщо це випробування — треба знайти правильний вихід, — сказала вона, зібравши всю свою силу.

Вона ступила вперед, і простір затремтів. Її кроки залишали за собою сліди світла. Відображення почали корчитись, немов їх палило зсередини. Решта друзів зрозуміли натяк і рушили за нею. Їхні двійники кричали від люті, але не могли їх зупинити.

Раптом усе затихло. Вони стояли перед велетенськими воротами, вкритими рунами. За ними виднілося нове випробування.

— Це ще не кінець, — промовила Лена, стискаючи кулаки.

Алім провів рукою по воротах, і вони почали розчинятися, відкриваючи шлях до нових таємниць…