Taras Havrysh - Слідами дощу, Taras Havrysh
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Анна відкрила двері своєї квартири майже на автопілоті.
Втома накрила її, як бетонна плита.
Навіть роздягатися не було сил – вона просто зняла плащ, кинула його на крісло, кросівки лишила біля дверей.
Вона ледь дійшла до ліжка, впала на нього обличчям вниз і…
Темрява.
Сон поглинув її за секунду.
КЛАЦ.
Вона різко розплющила очі.
Темна кімната.
Тиша.
Що її розбудило?
Анна лежала нерухомо, прислухаючись.
КЛАЦ…
ШУРХІТ.
Вхідні двері.
Хтось там.
Сонливість випарувалася моментально.
Вона повільно потягнулася до телефону, глянула на годинник.
3:07.
Холодна тривога стиснула шлунок.
Вона повільно піднялася з ліжка, ноги безшумно торкнулися підлоги.
Зброя.
Вона потягнулася до тумбочки, взяла пістолет, зняла з запобіжника.
Дихати стало важче.
Вона повільно підійшла до дверей, приклавши вухо.
Тиша.
Вона опустила погляд на замок.
Не пошкоджений.
Анна зробила глибокий вдих, подивилася у вічко.
Нічого.
Порожній коридор.
Вона стиснула зуби.
Чи це просто уява?
Втома, нерви, стрес – може, їй просто здалося?
Вона повільно відступила назад, все ще тримаючи пістолет у руці.
Пішла в спальню, сіла на край ліжка, поклала зброю поряд.
Думки вирували.
"Я з глузду з’їхала?"
"Чи хтось справді тут був?"
"Якщо це він?"
Анна обхопила голову руками.
Сон більше не прийде.
Вона буде лежати у темряві, слухаючи кожен звук…
Чи дійсно хтось хотів увійти?
Чи це просто її розбитий розум починає давати збої?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слідами дощу, Taras Havrysh», після закриття браузера.
