Марті - Тіні Системи 2, Марті

ГЛАВА 21: ПЕРШИЙ КРОК ДО НЕЗВІДАНОГО

Кіра стояла в тіні, її серце билося швидше, ніж звичайно, а руки тремтіли, утримуючи важкий ніж. Все навколо ніби затихло, але вона відчувала, як енергія нового світу набирала обертів. Істота з капсули стояла перед нею, майже повністю прокинувшись, з темними очима, які тепер дивилися на неї з певною зацікавленістю. 

Кіра відчула щось знайоме в її погляді. Це було як відлуння її власної боротьби за виживання. Вона не була самотньою. Тепер ця істота, ймовірно, мала пройти той самий шлях. 

— Що ти хочеш? — запитала Кіра, тримаючи ніж напоготові. 

Істота зробила перший крок до неї, але, здається, вона не мала жодного наміру атакувати. Лише короткий рух, і вона зупинилася. 

— Я хочу відповіді, — голос був нейтральним, як і її погляд. — Ти — частина цього світу, частина його нової реальності. Я повинна дізнатися, чи можу я бути частиною нього також. 

Кіра насупилася. Її серце билося ще швидше, але зараз страх почав відступати, його замінив холодний розрахунок. Вона вже пережила багато подібних моментів, коли потрібно було робити вибір на межі між життям і смертю. 

— Ти не можеш бути частиною чогось, чого ще не існує, — сказала вона з невеликою усмішкою, намагаючись приховати свою внутрішню тривогу. 

Істота не відповіла одразу. Вона мовчки спостерігала за Кірою, її очі виявляли певну схожість з тими, що колись вона бачила в Олексі — в погляді, що шукав виходу, виходу з безвиході. 

— Я зможу створити нову реальність, — нарешті сказала істота. — Я маю силу, і ти маєш силу. Ми можемо разом створити те, що залишилося поза Системою. 

Кіра почувала, як новий план формувався в її голові. Це була не просто мрія, це був шанс на нове життя, навіть якщо воно повинно було з'явитися у вигляді незвичайної цивілізації. Вони мали сили, щоб змінити цей світ, і тепер їй треба було зрозуміти, чи могла вона довірити це створення істоті перед собою. 

— Ми не знаємо, що це може бути, — сказала вона, але її голос вже звучав рішучіше. — Але ми не можемо повернутися назад. Тепер ми повинні йти вперед. 

Істота кивнула. Її очі все так же залишалися холодними, але щось в її погляді змінилося — якась іскра розуміння. 

— Тоді йдемо вперед, — сказала вона. 

І Кіра розуміла, що це не просто новий початок. Це був перший крок у невідоме. І в той же час — перший крок до чогось, чого вона навіть не могла передбачити.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍