Юлія Богута - Неонова, Юлія Богута

Наодинці з мовчанням (Пташко, чому ти сьогодні мовчиш?)

Знімілі уста вже ніколи не скажуть тобі, як колись ще хотіли кричати про небо.
Як ще мріяли тихо промовити щось, і забути про ту божевільну потребу
Розгинати й згинати в суглобах слова, щоб тебе розуміли чи просто почули.
Бо колись, хтось створив їх такими. Дарма. Краще б небо про них взагалі забуло. 
Краще б ті і не знали, що є інший світ, у якому ці літери мають звучання.
Їм було б не так боляче жити тоді, наодинці з правдивим та вірним мовчанням.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍