Ілля Попенко - Між світами, Ілля Попенко

– Так, ок, – покивав Наст, про себе розуміючи, що вже напевно точно не погодиться, не дивлячись на величезні гроші, що пропонуються. Після того як Діма показав йому ці zip-пакети, хлопця аж в жар кинуло від їхнього нелегального вигляду. Він одразу уявив, як його в кайданках скручує поліція на очах у батька, який стоїть з ранковим еспресо і не розуміє, що коїться.

«Фуу…» – помотав він головою, коли зворотньою дорогою знов уявив подібне.

Праворуч від нього через дорогу розташувалась красива двоповерхова будівля з дахом із червоної черепиці. Ресторан-­броварня «Шалє» – гласила назва на стіні. Гарна галявина коло ресторану, де діти бігали одне за одним, та чепурно підстрижені кущі заввишки з людину – все казало про високу якість цього закладу. Втім, як і автомобілі, які були всі західного чи східного походження, але точно не Жигулі, Ланоси і подібні типові авто для звичайних людей. Раптом чорний затонований BMW виїхав з-за повороту і припаркувався на стоянці. Насту стало цікаво подивитись, хто в середині такого авто і через секунду він побачив. З водійського місця вийшов чоловік років, напевно, двадцяти п’яти, у чорній брендовій кофті-худі, в чорних джинсах, кедах, з чорним годинником та з чорною професійно підстриженою бородою. Було помітно, що він займається чи займався якимись єдиноборствами, тому що його вушні раковини були зламані, а ніс був з кількома горбками від переломів. З першого погляду не здавалось, що це людина, яка заробила великі гроші своїми мізками. Зазвичай такі дратували Наста. Всі подібні, в його уяві, були лиходіями або працювали з представниками кримінального світу, тим самим заробляючи собі на життя. Чоловік обійшов авто з передньої сторони і відчинив двері своїй дамі. З пасажирського місця вийшла дуже витончена брюнетка, яка на противагу своєму хлопцю була одягнена в усе біле. Біла курточка та білі спортивні штани, білі черевички «UGG» та біла кепка, яка була тільки для образу, аж ніяк не проти сонячних променів у затонованому авто. З усім цим «білим» образом гарно дисонувало її чорне волосся, яке струїлося при кожному русі голови. Як тільки Наст подумав, що це вже друга така красива дівчина, яку він бачив після того, як переїхав, брюнетка повернулась до свого хлопця обличчям, і він зрозумів, що помилився. Це не була друга дуже красива дівчина, яку він зустрів, це все ще була та сама перша. Ліра посміхнулась хлопцю, що як джентльмен допоміг їй вийти, і, не помічаючи Наста на іншому боці вузенької вулиці, що стояв з роззявленим ротом, пішла разом з бороданем до закладу.

Наст йшов вулицями мовчки, розуміючи, що він нічого не може вдіяти з тим, що йому справді подобається ця дівчина, яка подобається всім. Він полюбляв фантазувати, але навіть його фантазії не могли створити вигаданий всесвіт, в якому хоч якимось чином Наст міг би бути з нею разом. Перейшовши через міст та діставшись великої вулиці, він подолав два кілометри вниз – до району їхнього коледжу. Яковенко завернув на свою, вже майже рідну вулицю та побачив Іванівну, що так і сиділа на в’язаних килимках та розгадувала кросворд. «Ця людина все життя жила правильно», – подумав Наст про бабусю. « І чого вона досягла? Всі її близькі мертві, друзі теж, вона виживає, а не живе», – зробив висновок хлопець, від якого йому самому стало зле. Він дістав розбитий телефон та побачив у відображені волосся, що незграбно стирчало з-під шапки. «Як добре, що вона не побачила ЦЕ», – вжахнувся він, нервово заправляючи все назад під шапку. Біля гаражів він зупинився, повернувся до графіті з очима і заглянув у них, наче в безодню, шукаючи відповіді. Трохи згодом Яковенко зателефонував:

– Привіт, це знову я…е-е… я згоден, на те, про що ми балака…

– Я зрозумів, чувак, – перебив Діма. – Це топ, але давай не по телефону.

– Добре.

– В тебе надійне місце?

– Дуже.

– Добре… Що ж, вітаю, удвох краще буде працювати, коллего…

– Ні, в жодному випадку не кажи так.

– Ха-ха-ха, – засміявся Діма на тому кінці. – А як казати?

– Друг… Друг, що допомагає… за винагороду.

– Добре, друже, – крізь посмішку сказав він. – Якщо не секрет, чому так швидко вирішив? Тільки не кажи, що знайшов укриття, я ж знаю, що ти не дійшов навіть до дому.

– Можливо, через те, що й ти.

– Через дівчину?

– Так.

– А яку?

– Ти не знаєш, – збрехав Наст. – Я також ще не знаю.

– Ха-ха-ха, – засміявся Діма. – Ну хоч опиши її, я багато кого знаю в місті.

– Ну, вона дуже вродлива.

– Ну, чувак, для мене є тільки одна вродлива дівчина, ти це знаєш.

– Знаю, для мене теж, – закінчив Наст загадково і вимкнув слухавку.

Напій вже повністю вивітрився з Наста, і на зміну його приємному ефекту прийшов головний біль. Хлопець йшов, вдихаючи зимове свіже повітря і розумів, що його майбутнє буде яскравим. Він не міг сказати яким точно воно буде, але відчував, що починає жити по-справжньому, дихати по-справжньому, сміятись, закохуватись. Легені наповнювались холодним повітрям і випускали гарячу пару, яка через декілька секунд розчинялася в етері. Вітьок із червоними очима сидів на лавочці і дивився на стіну Настового будинку.

– Привіт, Вітьок! – голосно привітався Яковенко з хлопцем в шапці з наліпкою марихуани.

– Привіт! – так само бадьоро відповів Вітьок, немов на невербальному рівні відчуваючи, що вони з Настом вже з однієї тусовки.

Наст зачинив двері під’їзду та зупинився. Холодний темний підвал зліва від сходів відштовхував своєю таємничістю від себе очі хлопця, тому, зосередивши погляд на яскравій лампі першого поверху, він потонув у своїх думках. Залишаючись прихованим у темряві, він збагнув, що коїть. Тверезо оцінив ризики та аж здригнувся, пригадавши пакетики з забороненими речовинами. Яковенко дістав телефона, щоб знов зателефонувати Дімі і сказати, що передумав, але побачив потріскане скло свого «китайця», пригадав ідеальний BMW. «Чим я гірший!?» – з докором до себе запитав Наст і сховав слухавку назад у кишеню. Хлопець розумів, що його життя за батьківськими правилами закінчилося. Почалося його власне життя. Рамки дозволеностей були знищені ледь не за один день, і, хоча це й лякало хлопця, навіть ці незвичні відчуття остраху були для нього приємними. Він розумів, що сьогоднішній день певно найяскравіший за його свідоме життя, але разом із тим сильне відчуття, що все це тільки початок, не покидало його голови.