Марі-Анна Харт - Печать долі, Марі-Анна Харт

Кайден підійшов до її кімнати, зупинився на порозі, не заходячи всередину. Він стояв там кілька секунд, ніби намагаючись виміряти її настрій. Вона нічого не сказала, просто стояла, не рухаючись. Кайден, зустрівши її мовчання, тихо промовив:

— На  добраніч, маленька вовчиця.

Його голос звучав спокійно, але в ньому було щось, що змушувало її серце битися швидше. Потім він повернувся і пішов до своєї кімнати, залишаючи її наодинці з власними думками.

Алана зайшла в кімнату, повільно зачинивши за собою двері. Вона відчула, як важкість дня нарешті почала відступати. Знявши сукню, вона викинула її на стілець і, не звертаючи уваги на навколишнє, лягла на ліжко. Вітер, що ледь ворушив штори, здавався єдиним спільником у тиші ночі. Лягши на подушку, вона закрила очі, намагаючись відпустити всі думки, які останнім часом її тривожили. Але у голові все ще крутилися слова Кайдена, його холодний погляд, що ніби загравав з її душевним спокоєм.

Вона тягнула за собою важкий тягар невизначеності, відчуваючи, як серце стискається від невідомості, але спокій ночі поступово заволодівав її думками. І хоча сон був далеко, вона врешті заснула, принаймні, спробувавши знайти якийсь спокій у тій темряві.