Джейн Б. Бурка - Прокрастинація

надмірна близькість чи надмірна віддаленість — може бути настільки некомфортним, що люди докладають величезних зусиль, аби залишатися в її межах. Прокрастинація — це засіб, який вони використовують, аби повернути у свої стосунки рівновагу.

Страх відокремлення: я не можу бути сам

Говорячи про відчуття більшої впевненості через зв’язок з іншою людиною, ми зазвичай маємо на увазі, що більшість людей віддає перевагу тісним стосункам, шукає дружнього спілкування, підтримки і любові в інших людей. Але в цьому розділі ми зосередимося на потребі, яка бере початок у тривожності, страху, що ви не є в безпеці та не можете вижити самотужки. І йдеться не лише про те, що вам потрібен хтось поруч, а й про те, що ви можете відчувати себе повноцінним, лише якщо ви є частиною чогось більшого, а воно є частиною вас. Коли люди відчувають себе неспроможними впоратися самостійно, їм буває дуже важко братися за діяльність, яка передрікає незалежність від інших. Розгляньмо кілька способів, як люди покладаються на прокрастинацію, коли вони не впевнені, що міцно стоять на ногах.

Потрібна допомога. Коли люди не впевнені у придатності своїх ідей чи в спроможності самому їх генерувати, вони залежать від чужих поглядів. Ідеться не про мозковий штурм спільно з кимось і не про отримання зворотного зв’язку, а радше про очікування, що хтось інший запропонує ідею чи модель, яку можна пристосувати під себе.

Багато студентів коледжу, приміром, тижнями збирають матеріал для семестрової роботи, але так її і не пишуть, адже бояться показувати власне бачення. Вони знають, як користуватися зовнішніми джерелами, а от коли намагаються заглянути всередину себе, то опиняються з порожніми руками. Деякі студенти під час навчання в коледжі отримували значну допомогу від батьків, що структурували їхній час і слідкували за їхньою роботою. Гі була родом з освіченої корейської сім’ї, де вважали надзвичайно важливим отримати хорошу освіту. Коли Гі вчилася в старших класах, батьки наполягали, аби вона вчилася за спеціально визначеним графіком, вони були проти позакласної діяльності та слідкували за її соціальним життям. Коли Гі вступила до коледжу, де все доводилося вирішувати самостійно, вона не відчувала себе готовою до такого життя; а просити когось про допомогу їй було соромно. Її спантеличення та ізоляція призвели до прокрастинації і поганих оцінок, хоча вона сподівалася на зовсім інший результат.

Людям може здаватися, що у будь-якій справі їм потрібна поруч інша людина. Вони бояться, що не зможуть запустити свій проект без партнера. Синтія так пояснила вплив, який на неї мала ця залежність: «Коли я працюю в групі, у мене повно ідей, багато мотивації і я виконую те, що маю виконати. Але коли я сиджу сама за робочим столом, у мене виникає відчуття, що мій мозок помер. У мене в голові пусто, і я починаю серфити в інтернеті. Мені потрібен хтось, хто надихне мене на роздуми, бо, коли я лишаюся сама, думок у мене немає».

Докладати більше зусиль, аби бути номером два. Деяким людям зручніше бути на другому місці, під чиїмось крилом. Вони шукають провідника, наставника, лідера, когось, хто дасть їм відчуття безпеки. Вони уникають дій, що виведуть їх на перше місце, адже бояться, що там вони будуть надто відділеними і самотніми.

Наприклад, багато студентів-випускників переносять свої усні іспити або ніяк не можуть завершити дипломну роботу, бо не хочуть втрачати захист, який дає університет, та облишити свого наукового керівника. Вони не впевнені, що можуть успішно вижити в «реальному» світі, а можливість бути випускником дає їм відчуття останнього шансу на наставництво та опіку.

Люди також можуть прокрастинувати, не бажаючи залишити керівника, який був їхнім наставником на першій роботі, або ж людину, з якою вони мали перші серйозні стосунки, адже не впевнені, що можуть дати раду самі. Ця ситуація виглядає особливо сумно, коли стосунки дають небагато захисту, підтримки, наставництва чи опіки. А залишаючись у цих стосунках, вони можуть насправді руйнувати власне життя; їм здається, що краще вже бути хоч з кимось, ніж зовсім одному у світі. Страх відокремитися не дає їм змоги зважитись на розрив, що зрештою міг би виявитися зміною на краще для них самих.

SОS. Є люди, які прокрастинацією закопують себе глибоко в яму, сподіваючись, що хтось прийде і їх звідти викопає. Вони створюють аварійну ситуацію у вигляді прокрастинації, аби попросити когось про допомогу. Найкращий порятунок для прокрастинатора — змусити когось зробити роботу за нього. Скільки разів ви сподівалися, що коли довго чекати або перебувати у халепі, станеться диво — і хтось зробить неприємну справу замість вас? Іноді так і буває! Один старшокласник так довго не міг написати свою випускну роботу, що постало питання про те, чи вдасться йому закінчити школу. Врешті його батько написав більшу частину роботи замість нього. Син вирішив, що цей аварійний порятунок був виявом батьківської любові, і після свого вступу до коледжу продовжив надсилати електронкою листи із завданнями, які батько допомагав йому вирішити. Це був їхній особливий зв’язок, але це також посилювало страх сина, що самостійно думати він не вміє.

Одна наша знайома розлучена жінка прокрастинує в усіх фінансових питаннях: від сплати рахунків до заощаджень і сплати податків. Вона зрештою зрозуміла, що завжди чекала того, що усі фінансові питання вирішить чоловік, який був у її житті. Робити це самій — означало би, що їй немає на кого покластися і ніхто не турбується про неї, а це провокувало в неї страх, що більше ніхто не піклуватиметься про неї взагалі. І якщо вона не займатиметься фінансами, звісно, звідкись виникне хтось із калькулятором у руці і врятує її від необхідності вирішувати ці питання самостійно.

Іноді буває, що вам щастить позбутися своєї відповідальності, бо знайшовся хтось, хто вас може рятувати, та часто за це доводиться платити високу ціну. Хоча вам може подобатися те, що хтось вам допомагає чи рятує вас, але тоді ви ніколи не навчитеся робити цього самі.

Залишити минуле в сьогоденні. Незалежно від того, як прокрастинація працює у вас, поки вона дає вам змогу залишатися в рамках знайомих шаблонів поведінки і відтворює ваші звичні взаємодії з іншими людьми, вона мінімізує відчуття відокремлення. Цей шаблон прокрастинації дозволяє минулому жити в сьогоденні.

Ден, який ремонтує техніку, часто дратує свого керівника Марті. Марті скаржиться, що Ден запізнюється на зустрічі, надсилає заявки на запчастини, коли їх вже зовсім немає, пізно подає свої щотижневі табелі обліку, чим зриває роботу бухгалтерії та відділу виплати зарплати. Марті не знає, що для Дена ця роль вже знайома, для нього цілком звично сідати на лаву штрафників. Денова мати постійно сварила його за такі речі, як спізнення до вечері, коли вся сім’я чекала