Любава Олійник - Рея. Та, що дає НадІю, Любава Олійник

Розділ 11. 1. Доленосна розмова

Зайшовши до будинку, я відчула, як змінилася атмосфера, наче повітря стало густішим, а напруга розлилася, немов отрута. Гераклід щойно повернувся, і в його поведінці простежувалися нотки неприхованої нервозності, наче він був хижим звіром, що ходить по клітці. Він ходив зі сторони в сторону, немов привид, що шукає спокою, наче щось обмірковував, та, водночас, боявся сказати. Проте, помітивши мене, одразу кинувся назустріч, його обличчя розквітло, немов квітка на весні, але в його очах все ще блукав неспокій, як темна тінь.

— Рею, кохана, я радий тебе бачити, — його голос звучав лагідно, але в ньому відчувалася нотка напруги, і він пильно вдивлявся в мене, немов намагався прочитати мої думки, і розгадати таємниці, що ховалися за моєю усмішкою.

— Привіт, — змогла ледь видавити з себе, моє горло наче стиснув невидимий обруч. Не знала, як поводитися, і чи варто йому довіряти, проте вирішила дати чоловіку шанс, хоча в душі все кричало про обережність.

Він несміливо, немов маленький хлопчик, вийняв руку, що ховалася за спиною, і простягнув мені красиву різьблену коробочку, наче пропонував мені ключ до свого серця.

— Ось придбав для тебе подарунок, — сказав він, і його голос наповнився хвилюванням. — Знаю, що, мабуть, не заслуговую на прощення, але сподіваюся, тобі сподобається, — додав він, ніби сподівався, що цей маленький жест зможе згладити всі гострі кути.

Трохи вагаючись, немов брала щось заборонене, я взяла шкатулочку і замилувалася її витонченими візерунками, що нагадували переплетіння ліан. Кожна лінія, кожне вигини були виконані з особливою майстерністю, але, попри це, вона не викликала в моєму серці жодного справжнього тепла.

— Відкрий, — м’яким голосом промовив Гераклід, і наблизився до мене, наче пропонував мені доторкнутися до чогось священного.

Я відчинила шкатулочку, і всередині, на темному оксамиті, лежав золотий гребінь з незвичайним рослинним візерунком, що нагадував таємничий ліс. Відчувалося, що прикраса виготовлялася майстерним ювеліром, що вклав у свою роботу все своє вміння, проте якось все це було без душі, без істинних емоцій, наче просто красива річ, що не має жодної цінності. Я не відчувала справжньої щирості від чоловіка, а саме її хотілося найбільше, а не подарунків чи красивих слів, що нагадували пусті обіцянки.

— Дякую, — щиро сказала я, намагаючись не видати своєї розчарованості, і приховати смуток, що наповнював моє серце, як густий туман.

— Я чекатиму тебе за обідом, — з цими словами він повернувся і пішов наверх у свою кімнату, наче тінь, що розчинилася в темряві, залишивши мене сам на сам зі своїми думками.

Ну ось, знову відчула неймовірну самотність, наче опинилася на безлюдному острові, і вогонь, що був всередині мене, почав поступово гаснути, і залишав по собі тільки попіл. Я так чекала простого жіночого щастя, що нагадувало б магію, проте не думала, що отримаю лише зовнішню розкішну казку з порожнім вмістом, без справжніх почуттів. Було бажання втекти, вирватися на волю, як птах з клітки, тому що почувалася я немов у золотій клітці, де немає місця для любові.

Зайшовши до своїх покоїв, де все сяяло розкішшю, я трохи заспокоїлася, і поставила подарунок, цей вишуканий гребінь, на поличку біля дзеркала, немов на вівтар, де зберігаються нездійснені мрії. Як і годиться справжній аристократці, я одягла легку, довгу сукню світло-рожевого кольору, немов пелюстка весняної троянди, що розквітає під променями сонця. Після багатьох років служіння, де панувала строгість і обмеження та виключно білий колір, я вперше отримала таку можливість кольорової різнобарвності і тепер насолоджувалася цим сповна та дозволила кольорам наповнити мій внутрішній світ радістю. До неї пасував легкий кулон з перлинкою, немов крапелька роси на весняній траві. Мені подобалися витончені прикраси, що не обтяжували загального вигляду, а лише додавали легкості та шарму. Волосся, що спадало на плечі хвилястими пасмами, заколола по боках шпильками, наче утримувала морські хвилі, так, щоб кучері та локони, відкривали обличчя. Своїм відображенням у дзеркалі я залишилася задоволена, і, приховуючи своє хвилювання за маскою спокою, вийшла в їдальню, де мене чекав мій чоловік.

Гераклід уже сидів за столом, наче цар на троні. Краєм ока я відмітила, що настрій у нього був чомусь кепський, наче його щось турбувало, але він старанно намагався це приховати. Дивно, чим же він невдоволений цього разу, і що стало причиною його засмучення, що нагадувало грозову хмару, що нависла над ясним небом.

— Смачного, — обережно промовила я, мов незнайомець, що намагається знайти спільну мову. Все ж чоловік для мене залишався загадкою, темною плямою у моїй свідомості. Іноді від нього віяло якоюсь агресією та небезпекою, наче він був хижаком, що вичікує на свою жертву.

— Дякую. Присідай, — невдоволено встав і присунув мені стілець, наче примушений до цього. Ось і знову здалося, що навіть ці, здавалося б, прості дії, викликають у нього роздратування, немов він змушений робити те, чого не хоче.

— Щось трапилося, Геро? — з кожною хвилиною я відчувала, як зростає напруга між нами, немов натягується невидима струна, що от-от лусне. Проте я не могла збагнути, чому, і що є причиною його похмурого настрою, що нависав, мов темна хмара.

У відповідь він лише насупився і пристально мене розглядав, наче вивчав, і намагався розгадати мою суть, немов шукав у мені якийсь підступ.

У цей час підійшла служниця з їжею на тацях, що випромінювали приємний аромат. Це були печені перепілки, рум’яні та апетитні, та тушковані овочі.

— Що це? — вказала я на м’ясо.

—Перепілки смажені. Ти хіба не любиш? – здивовано поглянув, кладучи до своєї тарілки одразу дві.

— Не знаю, ніколи не куштувала, — промовила я тихо, і від спогадів про минуле життя, де панувала аскеза, на серці розлилася солодка туга, наче від спогадів про дитинство. Нам було дозволено їсти тільки двічі на рік м’ясо, і це була курка чи качка, зварені у простому бульйоні. Лише один день пройшов, а я вже скучила за своїми дівчатами, що були мені, як сестри, і з якими ми ділили і радість, і горе, немов єдина родина.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍