Ванда Трезор - Я за тебе (не) піду!, Ванда Трезор

- От, молодь пішла: нема, щоб заміж вийти та дітей народити! Ходять тут по селу, хлопців зваблюють!

- Та не зваблюю я нікого! Просто вийшла прогулятися. Спека надворі, сарафан якраз в таку погоду й носять! - почала я чомусь виправдовуватися. Хоча знала, що це бабці до лампочки. Вона вже свою думку про мене, звабницю та жінку легкої поведінки, склала. І є ж такі люди! Щось собі придумають - і непохитно в це придумане вірять!

Я спробувала перевести розмову в інше русло, а сама зрозуміла, що треба йти геть, бо чим більше бабця отримає інформації, то тим більше пліток про мене розпустить. А село - це ого яка новинарня! Перекрутять, перекажуть - і ти вже не жінка, що приїхала відпочити, а хвойда, яка зваблює директора фірми”Флора”, наприклад.

- А ви, може, знаєте, тут десь знайомий мій жив, Павло Шкарупа? - спитала я, бо точно не була впевнена, що знайду його хату.

Ми в дитинстві гралися разом: Павло, Маринка та я, бо всі троє були одного віку та мешкали на цьому кутку села.

- А, Павло! Знаю, знаю! - бабця знала все. - Сам зараз живе, один. Жінка була, то пішла від нього геть з дитиною. А він пити почав! Оно хата червоною черепицею крита, - кивнула бабця на хату віддалік по вулиці, яка справді здалася мені знайомою. - То це ти для нього вирядилася? Оце так! Жінка з дому, а до Павла вже інша біжить! То Джульєтта шастає, то ти! Ох, немає на вас порядку!

Я подякувала і швиденько пішла далі. От, противна баба, вже понапридумувала різних дурниць!