Інга Квітка - Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка

І от тієї миті, коли мені здалося, що я впаду і розіб'юся, чийсь риб'ячий хвіст, а точніше, як я помітив згодом — це був хвіст знайомої мені Русалки, який вдарив по мені і я наче той м’яч полетів назад на гору. Що ж, сказати, що я здивувався — це нічого не сказати. Я навіть не знав, чи була вода десь поруч, чи озеро довкола скелі, аби зрозуміти, яким чином русалка, яка живе у воді, може з'явитися тут?

Я ризикнув подивитися вниз й помітив хвилю — хвилю, в існування якої не повірив би, аби зараз не побачив на власні очі. Частину води сюди пригнав Вітер. 

Вода з озера кружляла справжнім вихром, який допоміг Русалці здійснити те, що вона зробила. Підкинув мене на гору, вона розрахувала так, що я опинився на скелі. Дракон здивовано водив очиськами туди-сюди. 

Було круто! Але Іванка залишалася у небезпеці. Я підійшов до самісінького краю скелі й визирнув вниз. Між нами кілька метрів. Дотягнутися до неї я не міг. 

Лапки крихітні та й сили в них не було не те, що дівчинку втримати, а хоча б морквину. Тож я просто кричав, що вона мусить забути про Дракона і швидко рухатися на верх, адже Золоті руки створив для неї те, що допомогло їй забратися досить високо.

Особливих сподівань на Вітер я не покладав, згадуючи, як він гнався за мною, а дарма, бо саме він підняв хвилю води так високо й зробив з неї наче підлогу, яка була в нашому будиночку. Іванка видихнула, коли її ноги стали на воду, яка не провалювалася вниз. Вона виглядала настільки втомленою. Здавалося, ще кілька митей і вона втратила б останні сили та зірвалася б вниз.  

— Ти пішов проти Володарки лісу? — заорав Дракон на Вітер і втретє видихнув полум'я. — Як ти посмів, жалюгідне створіння!  

Це хіба насмішило Вітер, бо крім власної сили вихору зараз він мав ще й воду. Тож чи варто пояснювати, як він з легкістю загасив вогонь. І якби Русалка не нагадала про себе та кайдани, які тягнули її назад до озера, які вже почали обгортати довкола неї.  

Вітрові довелося підняти Іванку на гору, а Русалку разом з хвилею повернути назад до озера. Я кинувся до дівчинки та вчепився в її чобіток. Вона взяла мене на руки та міцно обійняла:

— Пухнастику, якби ти тільки знав, як я хвилювалася за тебе. 

— А я? — швидко відповів я. — Я б собі ніколи не пробачив. 

Дракон своїми величезними та важкими лапами опустився на скелю й вона здригнулася. Вітер дмухнув на нього з такою силою, що Дракон захитався, а ми ледь не злетіли зі скелі.   

— Володарка, не керує мною. Я вільний Вітер. Літаю, де хочу. Вогонь не лякає мене, як і ти. Лиши дівчинку і кролика тут. Тобі мене не перемогти. 

Проте Дракон його не слухав. Він кілька секунд уважно стежив за Вітром, поки не сказав:  

— Ти знаєш, що Диво-квітка жива? 

— Звісно, знаю. Отже, тепер, щоб дістатися до них, тобі доведеться перемогти мене, — Вітер голосно розсміявся. — Драконе, ти ганьбиш таких, як сам. Ходити на ціпку й заради чого? Що дасть тобі безсмертя чаклунки? Ти ж охоронець. Охороняєш золото й срібло, найдорожчі скарби. Ти б радше від Володарки охороняв безсмертя. Коли вона його отримає, як думаєш, що буде далі? 

— Я і є охоронець, — відрізав Дракон, — цієї скелі, — і перш ніж він щось додав, Вітер не став чекати й аби, чудовисько не завдало нам з Іванкою шкоди, поспішив видихнути вдруге. Дракон відлетів на самісінький край і ледве не покотився вниз та в останню секунду, зачепився за прозору, крижану поверхню своїми довжелезними і я б додав, гострими кігтями. 

У відповідь Дракон дихнув вогнем. Вітрові — це нічого не коштувало. Він усього лише здійнявся вище ніж був, а от ми з Іванкою підстрибнули. Мені здалося, що крига під лапками стала такою гарячою, що я обпікся. 

Я зойкнув і підняв передні лапи вгору. Вітер підхопив мене і я повис у повітрі недалеко від нього. Іванка змогла піднятися сама й обтрусив коліна, спробувала вгадати, чого їй очікувати від Дракона. 

— Знає! — сказала Іванка. — Це ми сказали Вітру. А ви з чаклункою думали брехати йому? — дівчинка рішуче подалася вперед. — Скоро Різдво. Замість того, щоб провести його вдома з татом і мамою, ми з кроликом стирчимо тут і все тому, що… а чому, власне кажучи? — вона сама себе перебила. 

І я повністю її підтримав. Ми й досі не знали, чому Володарці лісу потрібен саме я, а не хтось інший. 

— Говори! — додав я. 

— Так, ви сказали… — почуте ще більше розізлило Дракона. Чудовисько розправило свої величезні чорні крила і підняв їх вгору, злетіло в повітря. 

Ми подумали, що зараз станеться щось дуже і дуже страшне та замість цього почули ще один голос. До нас приєдналася сама чаклунка. Темрява ставала густішою, можливо якраз через неї. 

Володарка лісу повільно рухалася. Її жовті напівдзеркальні очі не віщували нічого доброго. Червоне волосся нагадувало найяскравіші язики полум'я. Вії були настільки довжелезними. Я спочатку не зрозумів та вони нагадували пір'я крука. Попереду неї летіло Око одного з велетнів та я хіба раз глянув на нього. Зараз було не до того.   

— З того, чого ми знаємо, вона має здатність Русалки, Перевертня, відділяти тінь від себе, отруту Змії і силу Вітру. Крім цього, щось мені підказує, що ця відьма має і якісь свої вміння, — сказав я і, озирнувшись, зрозумів, що і досі знаходжусь в повітрі, а Іванка стоїть на скелі. 

Я попросив Вітер повернути мене назад. Темрява огорнула небо і на чорному полотні, до речі, не настільки високо від нас, бо скеля направду занадто висока… з'явилася вона — Різдвяна зоря. З кожним кроком вона сяяла все яскравіше. Я нарахував вісім кутів. 

Володарка лісу вишкірилася і відкрив рота, я побачив її не дуже приємну пащу, певно — ці бридкі гострі ікла вона теж взяла від Перевертня, а може когось іншого. Хтозна, кого вона ще полонила в цьому лісі? Перш ніж ми всі встигли оговтатися, Володарка дунула в бік зорі й та зірвавшись, полетіла вниз. 

Місяць, який був не так далеко кинувся за нею та вона крикнула мені: