Аліна Скінтей - Тринадцятий демон, Аліна Скінтей

— Приманка? — Астель фиркнула, роблячи крок ближче. — Тоді  тобі краще не загуби мене.

— Не хвилюйся, я від тебе не відстану, — підморгнув він, ще ширше усміхаючись.

Астель на мить задумалася, але всередині відчувала, що зараз їй краще не бути наодинці.

— Гаразд, — погодилася вона. — Але тільки поки це вигідно для мене.

— О, звичайно. Я ж не альтруїст, — з іронічною посмішкою відповів Сефт, відходячи від каміна. — Коли вирушаємо?

— Вночі. Маємо йти тихо і непомітно. Не хочу привертати зайвої уваги.

— Морраґули нічні створіння, — спокійно пояснив Сефт, озираючись на густий ліс. — У темряві їм набагато легше полювати. В денний час має щось їх спровокувати, щоб вони напали.

Астель зітхнула, злегка нахмурившись:

— Тоді вирушимо на світанку, — вона поглянула в бік вікна, де на небі виднілися відблиски нічних зірок.

Сефт кивнув, і на його обличчі промайнув знайомий лукавий вираз.

— Маєш щось випити? — запитав він, розглядаючи кімнату.

— Маю, — неохоче відповіла Астель, намагаючись відвести погляд, — але те, що сталося в трактирі... — її щоки миттєво зарум'яніли, і вона нервово поправила волосся. — Тобі було явно забагато елю. Повторювати, я не маю наміру!

— Про що це ти? — Сефт підняв брови, спантеличено дивлячись на неї. 

Його невинний вираз тільки посилив її збентеження. Астель різко відвернулася, щоб він не побачив, як вона червоніє ще більше.

— Мені обов'язково все детально пояснювати? — кинула вона через плече, намагаючись зберегти залишки самовладання.

Сефт на мить задумався, а потім його губи розтягнулися в посмішці, наступної миті кімнату заповнив його гучний сміх.

— Ти зараз серйозно?! — минає коротка пауза, перш ніж Сефт продовжив: —  Ти хочеш сказати, що нічого не пам'ятаєш? — він глянув на неї з примруженими очима, і його регіт лише посилився. — Це ж просто неймовірно!

Астель ще більше почервоніла і роздратовано стиснула кулаки.

— Припини сміятися, — пробурмотіла вона, намагаючись стримати усмішку, яка загрозливо з'являлася на її обличчі.

— О, ні, це справді варте того! — Сефт весело підморгнув, врешті заспокоюючись, але його очі ще світилися від сміху. — Хочеш все в деталях розповім? Навіть можу продемонструвати, якщо ввічливо попросиш.

Сефт тішився з того, що Астель нічого не пам'ятала про їхню спільну ніч. Та запитувати, чому вона втекла від нього, він не став. Зрозумів, що їй було соромно. 

Астель знову повернулася до нього, намагаючись виглядати серйозною, хоча всередині все палало.

— Ти смієшся з мене? — запитала вона, намагаючись зобразити обурення, але її голос зрадливо здригнувся.

— Зовсім ні! — відказав він, усміхаючись. — Я просто насолоджуюсь моментом. Це так мило з твого боку, що ти почуваєш себе вразливою перед мною.

Астель хмикнула.

— Я не почуваюсь вразливою перед тобою! Я просто… — вона задумалась, підбираючи слова, — не хочу, щоб все це сталося знову.

Сефт підійшов ближче, його погляд став серйознішим.

— Що саме? — запитав він, зацікавлено. — Спільна випивка? Поцілунок? Чи щоб я знову став твоїм супутником у таких "неприємних" ситуаціях?

Вона на мить затримала погляд на ньому, відчуваючи, як в серці закололо. Сефт відверто фліртував. Астель розгубилася під його поглядом, відчуваючи, як червоніє обличчя.

— Я не про це! — спробувала вона заперечити, але слова застрягли в горлі. — Я маю на увазі… не хочу, щоб все знову закрутилося так, як тоді.

— Тоді? — підкреслив Сефт, усміхаючись. — Можливо, варто нагадати тобі, як це було?

Він підійшов ще ближче, і Астель відчула, як відстань між ними зменшилась до мінімуму.

— Ти не можеш просто так… — почала вона, але його погляд змусив її замовкнути.

— Чому б і ні? — запитав він, піднявши брову. — Я ж можу бути хорошим супутником у всьому, навіть у цьому.

Астель знову спробувала знайти слова, але натомість просто глибоко вдихнула.

— Я надто стомилася для цих розмов. Ходімо на кухні є випивка, і навіть їстівна їжа. 

— Добре, — погодився Сефт, весело підморгнувши. — Випивка і їжа звучать як відмінний план.

Бальмонд пішла до кухні, намагаючись відволіктися від нав’язливих думок. Вона відкрила шафу, де зберігалася кілька пачок сухих пайків та пляшка рому. Вона дістала два сухих пайка й наливала рому в два келихи.

— Ти справді знаєш, як створити атмосферу, — зазначив Сефт, спостерігаючи за нею. — Але чому б не додати трохи чогось особливого?

— Наприклад? — запитала вона, обернувшись до нього з підозрою.

— В тебе є трави? Я знаю кілька рецептів, які зроблять напій ще цікавішим, — з усмішкою відповів він.

Астель усміхнулася у відповідь, забувши про напругу.