Євгеній Шульженко - Тетаавва. Серце дракона, Євгеній Шульженко

​- Я був правим? – всміхнувся Льоша, зрозумівши, що назад шляху вже немає, - ви шукаєте людей серед руїн, чистите їм мозок та використовуєте як рабів?

​- Не зовсім так, - творець зняв окуляри та потер очі, - ніяких руїн немає. Але ти дійсно правий, нам потрібні раби. Вам не потрібно платити, лише вдягати та кормити. Ви ще й самі можете розмножуватись, - уважно глянув на хлопця, - цікаво, ти ще не встиг встромити свого коника в дівчину?

​Почувши таке, Льоша відчув, що обличчя його почало палати. «Що це за маячня?» - промайнуло в голові, та Батько одразу тихо засміявся. Він помахав головою, потім нахилився в сторону та дістав графин з бурштиновою рідиною дві склянки. Відкрив посудину та розлив рідину. Одну склянку підсунув хлопцеві, іншу взяв сам та зробив маленький ковток.

​- Ніяка це не маячня, - хлопець миттєво відчув мурах на руках та ногах, - все просто. Будуємо місто, будуємо високий паркан. Навколо все випалюємо, розливаємо трохи отрути та хімічних сумішей. Кидаємо то тут, то там спалену техніку, - він ляснув в долоні, - Вуаля! Катастрофа. Місто спасіння. Всі люди мають страх, а саме страхом можна маніпулювати, контролювати кожного. Роби, що заманеться. Підтримуй, - він знову зробив ковток та на мить зморщив лоба, - немає моїх сигар, шкода.

​Льоша слухав Батька та не міг нічого сказати, прокоментувати. Він яскраво розумів, що все це величезна афера цього огидного чоловіка. Хлопець відчув гнів, неймовірний, неконтрольований. «Через тебе, паскуда, я маю забути все? Я маю лишитись кохання? Взагалі емоцій?» - замерехтіли думки, на що творець почав задоволено махати головою, погоджуючись.

​- Об’єкт номер два, зберись! – Батько засміявся, смакуючи не лише дивну рідину, але й саму ситуацію, - час від часу ми модулюємо ситуацію, коли все йде з-під нашого контролю. Трохи менше чудо-порошку, що пригнічує почуття та емоції, і людина одразу відчуває зміни. Ось ви, два голубки, нам і стали в нагоді, - помовчав, спостерігаючи за знайденим, - ми просто помітили, що якщо дозу тримати дуже великою, ви просто стаєте тупими створіннями, що тільки слину пускають. Навіщо нам це треба? – він підняв плечі, - треба розумне дієве стадо. Іншими словами, - він зробив ковток, - треба тримати баланс. Мала доза – ви вже революціонери. Велика доза – барани.

​- Це взагалі не сон? – тільки й спитав Льоша, шокований почутим, - ти чув про людські цінності? Цивілізоване суспільство? – перейшов на «ти», але не міг відкинути тремтіння в руках, - І що означає «нам»? Ти не сам витворяєш весь цей кошмар?

​- Ти наче розумний, - всміхнувся Батько, - а ведеш себе вже як баран. Твоя доза взагалі дуже мала. Ми взагалі, поправивши твою пам’ять, вирішили, що там вже так пусто, що втратили тебе. Так буває, коли мозок згорає.

​«Можливо, це тому що я не людина?» - промайнула думка, але її Батько не відчув. Він не зреагував, але точно не мав такого пропустити. Льоша відчув більше впевненості, хоча не розумів чому саме.

​- Це все дуже чудово, - сказав спокійно, хоча голос трохи тремтів, - я вважаю, що мене та Кіру треба відпустити – він всміхнувся, - і питання буде закритим.

​- Думаєш? – творець схрестив пальці, насолоджуючись, - і ви пообіцяєте, що нікому-нікому не розповісте? Ой як добре! Нам дуже пощастило зустріти такого чемного юнака!

​Льоша відчував, як починає палати зсередини. Руки та ноги наповнювались дивною силою, що наче шепотіла «продовжуй та не бійся». Якщо вже все втрачено, то краще поборотись за можливість. Одразу згадав Кіру. Від думки про неї сила задоволено завібрувала, стала ще швидше окутувати тіло хлопця.

​- Я маю неймовірне бажання вмазати тобі по наглій пиці, - вирвалось у хлопця, хоча такої нахабної поведінки він не міг згадати за собою, - ти маєш відпустити нас!

​- Спробуй! – не розгубився Батько, опустившись в крісло.

​Він відкинув краї піджаку та почав розстібати сорочку. В приміщенні не було жарко, тому така поведінка здивувала хлопця. Можливо, вся справа в дивному напої бурштинового кольору?

​Несподівано для себе, Льоша відчув біль в грудях. Запульсувала кров у скринях, сперло дихання. Він наче відчув глибоку паніку. Але не свою. «Кіра!» - крикнув хлопець, ошаліло піднявши погляд на Батька. Від побаченого, витріщив очі та відкрив рота.

​Шкіра творця ТетаАвва була зеленою, а вени, що так виділялись на тілі світили золотом. Його очі стали чорними, але ця чорнота наче світилась. Погляд погрозливий, ні на мить не відривався від хлопця. Льоша відчув страшенну небезпеку, майже смертельну, фатальну. Але в останню мить, його сила, що поволі виходила зсередини душі, знову прошепотіла – «Не бійся, все буде добре».